Читати книгу - "Як Мар'яна війну переживала , Алина Фенчак"

Ось продовження з глибокими почуттями, важливими змінами та новим етапом у житті Мар’яни:

Розділ 15: Тиша перед новим світанком

Минуло шість місяців. Зима відступила, надія поволі поверталась із сонцем. Але для Мар’яни війна змінила форму.

Вона більше не тримала в руках автомат. Тепер її пальці торкалися живота, в якому билося ще одне серце — нове життя, їхнє з Максимом.

Командування, дізнавшись про вагітність, перевело її в тил. Спершу вона плакала. Їй здавалося — зраджує всіх, хто залишився на передовій. Та потім зрозуміла: її місія змінилася. Вона носила майбутнє, заради якого і була ця війна.

Максим досі був на передовій. Надсилав листи, короткі голосові повідомлення — «Все добре», «Тримаємось», «Люблю тебе». Вона берегла кожне його слово, мов молитву.

Щовечора Мар’яна виходила у двір, слухала тишу і вдивлялась у небо. Торкалася живота, наче обіймала дитину й шепотіла:

— Твій тато — герой. І ми дочекаємося його.

Мар’яна сиділа біля вікна. На колінах — тепла ковдра, в одній руці — лист, злегка пожовклий від часу, в іншій — маленька долонька донечки. Дівчинка з цікавими очима дивилась на маму, а Мар’яна, ковтаючи хвилювання, почала читати:

— Це від тата… слухай уважно, доню…

В її голосі бриніло все — любов, біль, і нескінченна ніжність.

Я зупиню час, зупиню всіх навколо,
Тільки щоб не мучив тебе страх,
І не лякала тривога.
Я захищатиму твій сон,
Поки будеш ти спати,
Щоб ти виросла й спитала:
«Ну як ти там, тату?»

Мар’яна на мить зупинилась. Її голос тремтів, але вона продовжила:

Я захищатиму тебе, захищатиму маму.
Тільки смійся частіше
І слухайся маму.
Обіцяю, доню, що повернусь додому —
Тільки чекай мене, а я буду скоро!

Після останніх слів настала тиша. Донечка підняла голову й прошепотіла:

— Я чекатиму, мамо…

Кінець.....

Кінець