Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

І так, ніч продовжувала свою ходу, а вони обидва віддалялися одне від одного, зберігаючи в серці пам'ять про цей вечір.

Амілія, коли нарешті доїхала до маєтку, побачила Лінет, що чекала її біля дверей. Служниця здивовано підняла брови, побачивши, що Амілія не виглядала такою, як зазвичай — серйозною і стриманою, а, навпаки, здавалась розслабленою, навіть трохи змученою, але в тому ж часі ніби більш спокійною.

— Леді Мотбайн, чи все добре? — запитала Лінет, стурбовано поглядаючи на її вираз.

Амілія кивнула, але лише ледь помітно усміхнулась.

— Все добре, Лінет. Дякую, що чекаєш. Але сьогодні... я просто хочу трохи спокою. Немає сил на розмови.

Лінет, розуміючи, що господиня не в настрої, лише кивнула і допомогла зняти верхній одяг. Амілія, не звертаючи увагу на дрібниці, пішла прямо в свої апартаменти, не зупиняючись навіть для розмов. Вона вже не могла втримати в собі відчуття втоми, яке переповнювало її з самого ранку.

Знявши свої прикраси, вона зняла сукню й швидко переодяглася в зручніші домашні шати. Тіло вимагало відпочинку, і Амілія навіть не замислювалась про те, щоб залишатись ще на деякий час на ногах. Вона просто лягла на ліжко і впала в солодкий, безтурботний сон.

Цього разу сон не був сповнений тривог чи запитань. Він був глибоким і спокійним, немов сама ніч огорнула її своїм затишним покривалом. Вперше за довгий час, відчувши таку важливу потребу в тиші, Амілія віддала себе в обійми сну, залишивши всі тривоги і важкі думки за межами цього вечора.

Сон був солодким і тихим, і з кожним моментом її організм відновлювався, отримуючи необхідний спокій і відпочинок.