Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

-За гарні очі, як кажуть… Міа! – останнє слово він викрикнув на цілий зал, прямуючи до Відступників.

Рубі видихнула – дівчина раптом зрозуміла, що, стоячи так близько до Севена, вона затамувала подих.

-Козел, – засичала вона крізь зуби, прямуючи до Катрін, яка щось весело наспівувала, крутячи у пальцях метальний ніж. – Ти маєш хоч якийсь вплив на Наставника Алісдейра? – з моста у воду запитала вона.

-Ти з глузду з’їхала? – Катрін зиркнула на неї круглими від здивування очима. – Він же Наставник!..

-Як добре, що ти це пам’ятаєш, – загарчала Рубі. – Так чи інакше, на спаринг із Севеном я не дуже хочу підписуватись. Дістав!..

-Та чого ти так пінишся? – здвигнула плечима Катрін, не спускаючи очей із Алісдейра.

-Та бо він мене…

-...Бісить! Бісить! Нічого не можу з цим зробити! – хихикнувши, продовжила Катрін. – Мені теж відома твоя вічна пісенька. Я навіть не сумніваюся, що через кілька тижнів ти вже будеш сидіти на кухні, поглинаючи у величезних кількостях шоколад, і нити через те, що він не звертає на тебе уваги!

-Замовкни! – Обірвала сестру Рубі, спаленівши тільки від самої думки про таке нечуване звірство – вона, кухня, шоколад і думки про Севена. – Бракувало  ще, аби він це почув!

-Йому буде приємно, я думаю, – Катрін припинила вертіти ножі і знову глянула на Алісдейра, який кивнув їй головою.

-От саме тому я цього й не хочу, – буркнула Рубі, але Катрін вже її не слухала, бо мчала зі всіх ніг до Наставника.

-Зустрінемось після бойового, зачекай на мене! – долинуло до Рубі.

Дівчина зітхнула і попрямувала на розтяжку.

-Ернандес!

-Наставник Мо? О, ні!.. Тільки не ти! – за спиною згаданого персонажа знову виднілася постать Відступника.

-Перепрошую? – підняв брови Мо. – Чим я так провинився, що ти вже не хочеш мене бачити? – добродушний гігант знову сяяв усмішкою.

-Це я не вам, пробачте, – Рубі ледве переборола себе й усміхнулась.

-Як чудово! – засміявся Наставник. – Бо мені треба розповісти тобі одну річ.

-І яку ж? – краєм ока Рубі знову вловила посмішку на обличчі Севена.

-Ми з Деєм порадилися і вирішили, – Мо відступив на крок і поклав руку на плече Севена. – Мсьє Відступник допоможе тобі тренуватися. Простіше кажучи, ми закріпили вас у пару.

-Він?! – так голосно вигукнула вона, аж на неї обернулися кілька Стражів. І знову ця усмішка…

-Так, – Мо засміявся. – І врахуйте, в пару ми вас закріпили тільки на бойовому. Ми ж не свати.

                                                     ***

З бойового дівчина буквально випала, до того ж, у паскудному гуморі. Дві години провести в залі в товаристві Севена – не мед. Той не скупився ні на  ядучі фрази, ні на різноманітні прийоми, тому Рубі буквально вповзла в роздягальню, кривлячись, як середа на п’ятницю. Вона могла закластися – на спині точно наливалося кілька синців. Боліли кісточки пальців, навіть на щиколотці залишився слід його удару – після того, як він блокував атаку його вуха її правою ногою.

-Як тренування? – так радісно запитала Катрін, перевдягаючись у джинси, наче вона не на бойовому щойно побувала, а на побаченні з Алідейром. – Ти знаєш, Дей мене навчив такому прийомові! Ми сьогодні його відшліфуємо на додатковому…

-Паршиво, – відповіла Рубі, кидаючи на підлогу щойно зняту футболку і зі стогоном приземляючись на лавку поряд із кузиною.

Катрін осіклась.

-Щось трапилося?

-Трапилося! – втрачаючи рештки самовладання, зарепетувала Рубі. – Трапився довбаний партнер! Як він мене дістав сьогодні, ти не уявляєш…

Раптом Рубі завмерла. Пальці намацали в сумці якийсь цупкий папір. Витягнувши його, дівчина ще якийсь час не могла зрушити з місця – зелений конверт із печаткою Університету міг означати лише одне.

Її викликають у Ректорат.

Мабуть, на її обличчі відбилася паніка, бо Катрін простягла їй пляшку води і промовила:

-У мене таке саме. Я теж іду.

В Ректораті Рубі опинилася вперше. Приміщення виявилося розкішним – сірий мармур підлоги, рожевий – стін, вітражна стеля, на якій зображено Дзеркало-Кордон і двох Стражів. Великі вікна також із вітражами – той чи інший елемент історії Кварталу. Усюди м’які килими, дорогі картини і тиша.

Не встигли  дівчата увійти, як до них підійшла жінка, вбрана у строгий сірий костюм та білу сорочку.

-Страж Ернандес, Страж Лімер? Ректор Пат чекає на вас. Прошу за мною.

Пройшовши довгу анфіладу кімнат, вона звернула праворуч, відчинила двері і почала спускатися вниз. Дівчата мовчки йшли слідом. Сходи були довгі, з простого каменю, подекуди вищерблені – і дуже запилюжені. Суцільний пиловий килим порушувало лише кілька слідів.

Катрін чхнула.

-На здоров’я, – мовила Рубі, тоді як жінка-провідник не зронила й пари з уст, аж доки вони не підійшли до дверей.