Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

— Та ось же ланцюжок!

Це було моторошно. Її сумні, глибокі очі, в яких чаїлася печаль і страх, і веселий, навіть легковажний тон, яким вона говорила до нього. Олег посміхнувся, вимушено і скорботно, швидко торкнувся кінчиками пальців її щоки і написав на листку: “Пробач що лишив тебе одну”. Кіра беззвучно зітхнула і дописала трохи нижче: “Ти прийшов зараз” — і безжально вирвала аркуш, віддавши Олегові.

Хлопець механічно забрав його і запхав до кишені, лівої, аби не зачепити рацію. Туди ж він поклав і листок з запискою Кіри, надійно запхавши обидва аркуші поглибше, ще й завернув кишеню так, аби вони випадково не випали, добре, що джинси були досить вузькі і щильні. І тільки тоді зрозумів: Кіра боялася, що дядько знайде ці записки.

Власне, Олег чомусь теж цього боявся. Тому посміхнувся, підхопив Кіру під руку, і знову повів її надвір, розповідаючи про Ярослав, маму, своє життя і плани на нього. Аби лише швидше покинути ту гнітючу кімнату, схожу на декорації фільмів жахів, в яку запроторили Кіру її родичі. Решту часу вони гуляли між клумбами, і Кіра не випускала з рук його ладанку, яку вони повісили на її ланцюжок. Здавалося, ця крихітка фігурка заспокоювала її.

За годину, як і обіцяв, повернувся дядько Петро. Олег попрощався з Кірою, відмітивши, що вона дійсно втомилася, і виглядає загальмованою, навіть сонною. В авто повернув рацію Павленку, задумивло погоджувався з тим, що він говорив усю дорогу. Хоча думки його були зовсім не про те. Він розмірковував, що саме йому написала Кіра, доки розігрувала пошук ланцюжка?