Читати книгу - "Радіоп'єси"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
МІСІС БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Гаразд, Антоніо.
Музика.
МІСІС БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Дівчата скидають черевики, коли танцюють з тобою?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН А коли танок закінчиться, Ти їх лишаєш стояти босими, а сам прямуєш до музикантів. Ти замовляєш пісню, до якої лише Ти знаєш текст, і жодного разу більше на них не поглянеш. Ти співаєш.
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН У тебе голос, найгарніший із тих, які мені будь-коли доводилось чути. Мій голос сірий і млявий. Більшість звуків, на жаль, він утратив. Чи заспіваєш Ти для мене хоч раз, Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Мені хочеться запитати Тебе, чи не знайшлося б у Твоєму човні місця для мене, коли Ти вночі вирушаєш у море й кидаєш невід.
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Чи зможу я, коли ми вийдемо в море, закинути лампу в глибінь? Чи зможу я закинути лампу в море, коли вся риба буде у неводі?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН таємниче Коли я чекала дитину, вони забрали її у мене. Коли дитина приходить на світ, вона відразу кричить; але я ніколи не чула голосу моєї дитини. Вони забрали в мене і дитину, і голос. Ось так. Чи Ти розумієш, Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Однак Ти ж не думаєш, що вже запізно, Антоніо? Чи віриш Ти, що вітер поверне, коли ми повернемося? Чи віриш Ти, що я на очах у всіх розіб’ю в барі всі келихи й склянки, щоб вони задзвеніли, і попрямую до Тебе?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Чи палатимуть мені босі стопи? Чи наповняться мої очі слізьми, коли я притулюся обличчям до Твоєї сорочки, занурюсь у сіль, у луску? Чи зможу я танцювати зі слізьми на очах?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН І чи зможу співати? Так, я знову зможу співати й розмовляти своїм попереднім голосом, Антоніо!
АНТОНІО Ні, місіс Браун!
Ні, місіс Браун!
Музика.
АНТОНІО здалеку Містер Браун на підводному полюванні! Містер Браун на підводному полюванні!
ОПОВІДАЧ Містеру Браунові п’ятому, із Ілліноя, незабаром виповниться шістдесят, напади на серце повторюються дедалі частіше. Він занурюється під воду з ластами й маскою та фехтує найгострішими гарпунами з видіннями, які обсаджують його з усіх боків. Nature morte[15] — морські водорості, морські зірки й панцирі морських їжаків йому добре відомі, вирости енігматичних гір, зелені ущелини з розчепіреними коралами й завмерлими рибами. Однак він очікує дев’ятиногого поліпа, який кружляє внизу, змінюючи свою подобу. Будинок його завішений мисливськими трофеями, головами морських півнів та морських язиків, і деколи він промовляє до Гелен Браун, присутності якої завжди уникає:
МІСТЕР БРАУН Так, моя люба, так. Вовк іще не впольований. Тому не чекай мене на обід.
ОПОВІДАЧ І він думає, що, коли розпросторить й охолодить у воді своє серце, то зможе пірнути глибше, до оповитої морськими водоростями могили сірого, кольору зброї, панцерника, і побачити крізь світлу хвилю, як майорять стрічки безкозирки, що належала малому сержантові Брауну, який був його і колишньої місіс Браун сином. Він думає, що це мало б статися, коли мушлі розтулять свої вуста, і хвиля блакиті пошле на його шлях вовка, який висліджує безкозирки. А втім, від Антоніо я дізнався, що саме він тримає в порядку гарпуни містера Брауна і, коли той виходить з води, обвішаний навкруги пояса головами впольованих риб, хлопець стоїть напоготові мов кіл, до якого в’яжуть човни.
МІСТЕР БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Гаразд, Антоніо.
Музика.
МІСТЕР БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Якщо хтось досить довго пролежить під водою, то можна сказати, що він неживий.
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Чи не здається Тобі, Антоніо, що одного дня Ти зможеш піднятися шляхом, який відходить від узбережжя, зайти, не постукавши, у мій дім і сказати: а ось і я?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Чи не здається Тобі, що я лишень тому заробив так багато майна, щоб шпурнути його, як викуп, на стіл? Що я зміг би сказати: Ось, пани мої! Мій син вартує усього цього і навіть ще більшого. Знайдуться інші. Бо він не створений для війни, яку ви ведете.
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН довірливо Як Ти гадаєш, чи не сказати нам Гелен, що вона, з її драматичними випадами й викликами на бій купальними шапочками в стилі металік, більше нам не потрібна?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Чи не лишитися нам тут назавжди й дивитися взимку на виноградники, коли там вже ніхто не схиляється, щоб зняти достиглі грона; чи не сидіти нам із келихом вина на терасі, розламувати паличку так, щоб один з нас витягнув коротший відрізок? Кому йти до пивниці, щоб по вінця наповнити наступну пляшку? Тож йдемо туди разом.
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Звичайно, тоді настав би час взяти люльки, почистити їх і сказати: так, сину мій. Так, батьку. Ми вполювали вовка. Вогонь у його пащі згорів! Він більше не випускає із ніздрів диму!
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Звичайно, я захотів би тоді ще раз опуститись під воду, щоб прочитати ім’я панцерника. Однак лиш для того, щоб зробити татуювання на руці, там, де вона на м’язах залишилася зовсім гладенькою. Дату, місце, де було кинуто якір, і під ним ім’я — зворушливо, мов ідеться про одну-єдину любовну ніч.
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Чи знаєш Ти, як на душі тому, хто віддав більше, ніж міг віддати?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Син — це більше, ніж маєш, і виноградник був би для нього гарним спадком. Викуп завжди дають радо. Думаєш, що не так?
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Мені ще не доводилося бачити гарніше, ніж у Тебе, волосся. Саме це було тим, що мій син успадкував не від мене. Моє — зовсім світле. О, люба темінь Твого волосся!
АНТОНІО Так, містере Браун.
МІСТЕР БРАУН Тоді, напевно, я зробив би те, чого ніколи не міг зробити: взяти Твоє обличчя обома руками й показати Тобі будинок, запитавши: Ти тут? Ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Радіоп'єси», після закриття браузера.