Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

Рішення прийнято — пора діяти.

Артур сповнений рішучості. Вдихнувши у свої маленькі легені якнайбільше повітря, він зіскакує зі стільця, хапає велику валізу, виймає з неї знамениту далекоглядну трубу — предмет, без якого не втрапити до країни мініпутів. Розчинивши навстіж вікно, він хутко готує мотузяну драбину, точніш — товстий мотузок з вузлами, скориставшись для цього строкатими африканськими тканинами, що ними рясно завішані спинки крісел. Старанно прив'язавши один кінець мотузка до ніжки письмового столу, він скидає другий кінець назовні і залазить на підвіконня.

Несподівано двері кабінету відчиняються і на порозі постає Арчибальд. Артур уже осідлав підвіконня, ухопився руками за мотузок, посмикав його, перевіряючи, наскільки туго він прив'язаний, помацав товсті вузли «сходинок» і готовий був спускатися. Можна сказати, що його застукали на місці злочину. Неможливо сумніватися в його намірах, тому Артурові й не спадає на думку виправдовуватися.

— Чи не могли б ми з тобою трішки побалакати, перш ніж ти спускатимешся вниз, — спокійно і ввічливо запитав дідусь.

Артур завмирає, розмірковуючи, а потім перекидає ногу назад і сідає на підвіконні обличчям до дідуся. Арчибальд мовчки дивиться на онука. В його погляді — любов і щира повага до хлопчика. Артур чинить так, як і він би вчинив на його місці. У внукові, як у дзеркалі, дідусь бачить своє відображення. Він добре пам'ятає, як у ті часи, коли він був маленьким хлопчиком, дорослі ніколи не розуміли його і йому вічно доводилося їх переконувати, що, крім елементарних істин, існує ще й інше бачення, інші правила та закони, і якщо не всі їх можуть осягнути, це не значить, що ті правила і закони хибні чи шкідливі. У кожного своя правда, і кожен інстинктивно визнає лиш її. Правду іншого зрозуміти важче. Дехто вчиться цього все життя, та марно. Арчибальд переконаний, що цього вечора правда Артура має більше ваги, ніж правда його батька. Хлопчисько закоханий і задля свого кохання здатен на подвиг, може подолати будь-які перешкоди. Світ належить мрійникам і закоханим, і сьогодні його внук зробив перший крок, щоб завоювати цей світ.

Арчибальд зайшов до кабінету і сів у крісло.

— Я здогадуюся про твої почуття, Артуре. Ти вважаєш, що з тобою повелися несправедливо. Але ти вже дорослий і повинен розуміти, що не завжди можна діяти так, як тобі хочеться, — спокійно промовив дідусь.

— Якщо бути дорослим — значить, робити тільки те, чого тобі не хочеться, то нехай я на все життя лишуся дитиною! — схвильовано вигукнув Артур.

Розчулений щирим пориванням, Арчибальд лагідно усміхнувся. Він теж мав за правило навпрошки йти до мети.

— Сьогодні тобі довелося зіштовхнутися з певними труднощами, Артуре. Але людина дорослішає, коли долає їх. А тобі дорослішати все ж прийдеться, хочеш ти того чи ні. Будь-яка мудра людина повинна дорослішати. Коли їй уже багато літ, а вона поводиться, як дитя, то це й для неї біда, й для всіх близьких. Тому дякуй небові, що посилає тобі випробування.

— Але скільки все це триватиме? Я нічого не втямлю! Що сталося? Як мені пояснити батькові, чому мені треба залишитися, якщо я не знаю, з якої причини він вирішив їхати сьогодні?! — нетерплячий Артур сипав дідусеві запитання.

— У твого батька своя логіка. В тебе — своя. Ти повинен навчитися жити, усвідомлюючи таку несхожість. Якщо ти хочеш, щоб батько поважав і розумів тебе, слід поважати й розуміти його, — терпляче пояснює дідусь.

На Артурових віях заблищали сльози.

— Дідусю, я так сумую за Селенією! Мені здається, що я помру, якщо не побачу її! — ридма заридав хлопчик, не стримавши почуттів, що вирвалися з глибини душі.

Арчибальд встає з крісла, сідає поряд з онуком на підвіконня й обіймає його за плечі.

— Любов не підвладна часові, Артуре. Я просидів три роки у в'язниці Жахливого У, і єдиною людиною, котра допомогла мені вистояти, була твоя бабуся з її милою усмішкою. Ніхто не міг завадити мені її згадувати, бачити її уві сні. Любов твоєї бабусі була зі мною скрізь — вона долала все. І якщо Селенія в твоєму серці, значить ніхто не зможе її відняти в тебе. Навіть час.

Артур шморгає носом, і сльози градом котяться по його веснянкуватих щічках. Прозорі краплини такі великі, що видаються схожими на збільшувальні лінзи. Потрапляючи під таку лінзу, кожна веснянка значно збільшується. В такій ситуації не зашкодив би носовичок. Та Артур не має звички носити його в кишені.

РОЗДІЛ 7

Батько дістає із кишені носовичок, але не для того, щоб дати його синові, а щоби відполірувати чудову баранячу голову, яка погордливо красується на капоті його авто. Прекрасна золотава статуетка, емблема авто цієї марки, втішає батькову пиху. «Овен попереду і вісімдесят коней позаду!» — полюбляє жартувати Франсуа. Лишень він наблизиться до авто, як ураз почувається Гераклом. Напевне, тому, що авто має силу і потужність, яких власникові бракує. Воно — предмет його особливої турботи, з якого він здмухує навіть пилинки. Дружина часом ревнує його до металевого приятеля.

— Витри ноги, коли сідаєш в авто! — суворо попередив Франсуа свою половину, яка з'явилася на ґанку з валізами в руках.

Знизавши плечима, мати ставить валізи і йде за рештою речей. Відчувши, що в цій ситуації, коли дружина носить валізи, а чоловік полірує хустинкою баранячу голову, особа сильної статі має, м'яко кажучи, неприродний вигляд, батько, як і завжди в подібних випадках, ще енергійніше наводить глянець на свою улюбленицю.

Альфред усівся на порозі Арчибальдового кабінету і запитливо позирає на господаря, що з сумним виглядом розв'язує вузли на довгій саморобній мотузці. Цікаво, в яку гру бавився хлопчик і чому без нього? Всі ці запитання так і просяться з Альфредового язика, одначе поставити їх він може тільки по-собачому. А значить, нема певності, що його правильно зрозуміють. Принаймні поки що. Тому він намагається самостійно збагнути правила нової гри.

Та Артурові не до забавок. За все його коротке життя він ще не знав такого смутку. Йому здається, що він постаршав на тисячу літ. Щоб збадьорити онука, Арчибальд підморгує йому. Та ніхто не в стані розвеселити печального хлопчика.

Задерши голову, Альфред помічає павука, що впевнено переліз через дверний отвір. Пес питає себе, чи не причетний цей павук до нової Артурової гри. Поспостерігавши кілька