Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пригоди Шерлока Холмса. Том IV 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV"

389
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 115
Перейти на сторінку:
То була дуже гарна жінка. Вона померла від тифу за рік до нашого знайомства.

— Ви не можете пов’язати його минуле з якимось окремим місцем в Америці?

— Часом він розповідав мені про Чикаго. Він добре знав це місто й колись працював там. Ще я чув від нього про шахти та рудні. Свого часу він багато подорожував.

— А чи не займався він політикою? Можливо, те таємне товариство було політичним?

— Ні, політика його анітрохи не цікавила.

— Чи не маєте ви підстави думати, що він був злочинцем?

— Навпаки, чеснішої за нього людини я не зустрічав.

— Може, за ним водилися якісь дивацтва, коли ви жили в Каліфорнії?

— Він працював на нашій ділянці в горах. Ніколи не бував у людних місцях. Ось чому я ще тоді подумав, що за ним хтось стежить. Після того, як він раптово виїхав до Європи, я ще більше в цьому переконався. Мабуть, він одержав тоді якесь застереження. Через тиждень по тому, як він поїхав, про нього розпитували якісь шестеро чоловіків.

— Що то були за люди?

— Якісь грубі, неотесані. Прийшли на нашу ділянку й почали питати, де він. Я сказав, що він виїхав до Європи, і не знаю, де його шукати. Вони не хотіли йому добра — це одразу було помітно.

— Це були каліфорнійці?

— Не знаю, чи це були каліфорнійці, але що американці — то правда. На гірників не скидалися. Не знаю, ким вони були, але я дуже зрадів, коли вони подалися геть.

— То було шість років тому?

— Майже сім.

— А до того ви п’ять років прожили разом у Каліфорнії. Отже, все це почалося не менше ніж одинадцять років тому?

— Мабуть, що так.

— Напевно, то була надто вже непримиренна ворожнеча, якщо вона стільки тривала й завершилась таким сумним кінцем.

— Я думаю, що вона затьмарювала все його життя. Думка про небезпеку ніколи не полишала його.

— Але якщо людина знає, що її підстерігає небезпека, то чому б їй не попросити захисту в поліції?

— Мабуть, від цієї небезпеки його ніхто не міг захистити. До вашого відома, він завжди ходив озброєний. Ніколи не виймав револьвер з кишені. Але тієї ночі, на лихо, він був уже в халаті. Міст було піднято, отож він вважав себе в безпеці.

— Я хотів би точніше полічити всі ці роки, — сказав Мак-Дональд. — Шість років тому Дуглас виїхав з Каліфорнії. Наступного року ви поїхали за ним, чи не так?

— Саме так.

— Він був одружений п’ять років. Ви повернулися до Англії якраз перед його весіллям?

— Так, за місяць до весілля. Я був його дружком.

— Чи знали ви місіс Дуглас до весілля?

Ні, не знав. Я не був в Англії десять років.

— Але після того ви часто бачили її?

Баркер неприязно поглянув на детектива.

— Після того я часто відвідував Дугласа, — мовив він. — Якщо й зустрічався з нею, то лише через те, що, гостюючи в друга, не можна не зазнайомитись із його дружиною. Коли ж ви думаєте, що...

— Я нічого не думаю, містере Баркере. Лише питаю вас про те, що потрібно для розсліду справи. Я зовсім не хочу вас ображати.

— Всякий допит образливий, — роздратовано відповів Баркер.

— Ми лише хочемо знати деталі. У ваших інтересах, та й у будь-чиїх, з’ясувати їх. Містер Дуглас схвалював ваші дружні взаємини з його дружиною?

Баркер зблід, і його дужі, великі руки нервово стислися в кулаки.

— Ви не маєте права питати про таке! — скрикнув він. — Що вам до того з вашим розслідом?

— Я мушу повторити своє запитання.

— Тоді я відмовляюсь відповідати.

Воля ваша, але знайте, що ваша відмова — це вже відповідь. Якби вам не було чого приховувати, ви б не відмовлялись.

Баркер якусь хвилину помовчав; його обличчя спохмурніло, широкі чорні брови насупились у важкій задумі. Несподівано він усміхнувся:

— Врешті-решт я розумію, джентльмени, що ви лише виконуєте свої обов’язки, і я не можу чинити вам опір. Я тільки прошу вас не мучити цими запитаннями місіс Дуглас: їй і без того багато довелося пережити. Мушу сказати вам, що бідолаха Дуглас мав лише одну ваду ревнощі. Він любив мене — жодна людина в світі не любила так свого друга. І він обожнював свою дружину. Він хотів, щоб я приходив до нього, і навіть часто посилав по мене. Але коли бачив, що його дружина лагідно розмовляє зі мною чи просто виявляє свою приязнь до мене, то над ним брали гору ревнощі й тоді він міг говорити найобразливіші речі. Кілька разів я зарікався приходити до нього, й тоді він писав мені листи, прохаючи вибачити. Але повірте мені, джентльмени, що ніхто в світі не мав вірнішої дружини й відданішого друга, ніж він.

Він говорив щиро, з запалом; це помітив навіть інспектор Мак-Дональд.

— Ви знаєте, що з пальця небіжчика було знято обручку? — запитав він.

— Нібито так, відповів Баркер.

— Чому ви кажете «нібито»? Адже це факт.

Баркер здавався збентеженим і розгубленим.

— Сказавши «нібито», я хотів підкреслити саме непевність цього факту. Можливо, він сам зняв обручку.

— І все-таки те, що обручка зникла, вказує на якийсь зв’язок між Дугласовим шлюбом і трагедією, чи не так?

Баркер знизав широкими плечима.

— Я не бачу тут жодного зв’язку, — відповів він. — Але якщо ви натякаєте, що це кидає тінь на репутацію леді... — Його очі гнівно спалахнули, але помітним зусиллям волі він стримав себе: — Тоді ви на хибному шляху.

— Я більше не маю до вас запитань, — холодно сказав Мак-Дональд.

— А я маю ще одне, невеличке, — озвався Шерлок Холмс. — Коли ви увійшли до кімнати, там горіла лише свічка на столі, адже так?

— Саме так.

— І в її світлі ви побачили все, що там скоїлось?

— Так.

— І ви одразу подзвонили до слуг?

— Так.

— І Еймс прибіг дуже швидко?

— Десь за хвилину.

— І коли він прибіг, то побачив, що свічка погасла і горить лампа. Цікаво!

Баркер знову трохи збентежився.

— Не бачу тут нічого цікавого, містере Холмсе, — відповів він, помовчавши. — Свічка дає надто мало світла. Я й подумав, що світла треба більше.

1 ... 11 12 13 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV"