Читати книгу - "Лукаві замашки"

Огрядний громадянин (зиркає на годинник). То в якому ж напрямку турбаза?

Тонкий громадянин. Ідіть прямо он тією вулицею. Йдіть собі, йдіть, аж поки вам не трапиться восьмиповерховий будинок. До речі, це первенець у нашому місті. В ньому всю сферу побутового обслуговування розмістили. Між іншим, тиждень, як тут Будинок побуту відкрили. Я навіть виступав як колишній працівник сфери побутового обслуговування...

Огрядний громадянин. То, кажете, йти прямо?

Тонкий громадянин. Біля Будинку побуту звернете наліво й побачите стару церкву... Між іншим, це архітектурний пам'ятник XV сторіччя. Старі люди переказують, що там за мурами люди колись ховалися од татарського нашестя.

Огрядний громадянин. Кажете, дійти до церви. А потім куди?

Тонкий громадянин. Далі йдіть до парку... Між іншим, розповідають, що на тому місці шуміли прапраліси.

Огрядний громадянин. Вибачайте, а як же ж з парку до турбази?

Тонкий громадянин. До якої турбази?

Огрядний громадянин. Ну, до тієї, про яку ви мені казали.

Тонкий громадянин. Я- вам? Це ви мені казали!

Огрядний громадянин. Навіщо ж ви мені мало не півгодини морочили голову?

Тонкий громадянин. Ви питали - я відповідав. А вже як вам так потрібна турбаза, поспитайте у міліціонера - він мусить знати... До речі, там, де він стоїть, колись була міська ратуша...

Огрядний громадянин поспішає до міліціонера.

Тонкий громадянин (зітхає). Отак завжди: ти до людини з чистим серцем, а вона ще й незадоволена...

ПЕРЕДБАЧЕНА НЕСПОДІВАНКА

Деньочок нині видався такий, що в мене від утоми аж злипалися очі. Як колись якийсь там король у скрутну годину пропонував півцарства за коня, так я тепер міг віддати навіть передплатну квитанцію на «Королеву Марго» за сон... Сон уже мацав мене з усіх боків, та що з того, коли на столі лежала недописана, обіцяна завтра на ранок, стаття до газети.

«Хіба що пару годинок спочину, а тоді з новими силами за статтю візьмуся, - рятувався я подумки. - Але хто мене розбудить?.. Звичайно ж, будильник».

- Не знаєш, де наш будильник? - питаюся у дружини.

- Шукай між Михайликовими іграшками...

- Нічого собі виховання - таку необхідну в хаті річ оддала дитині гратися.

- А скільки маю просити, щоб у ремонт заніс?

- Нічого страшного. Зараз я його сам відремонтую. - Стараюся не заглиблюватися з дружиною в полеміку, бо знаю, що зараз нагадає мені і зіпсований пилосос, не обмине й пральну машину, та й про зіпсований кран у ванні не забуде...

Всідаюся за стіл. Тільки-но в будильнику колупнувся, як це пружина - ш-ша-ар-р-ра-ах-х! Коліщатка по підлозі - дзінь-дзілінь! Один футляр у руках залишився. Рачкую по хаті: де ти їх знайдеш, коли очі злипаються.

«Піду в душ освіжуся, а вже тоді за пошуки візьмуся», - міркую собі.

Заходжу у ванну, роздягнувся і тільки взявся за кран, як він, гемонський, хруп! Як ударить фонтан води!.. Наліг грудьми на водну стихію: де там - ще дужче б'є.

- Жінко-о-о! Ряту-у-уй!

- Іроде ти окаянний! Чи я ж тебе не просила кран одремонтувати, - накинулася вона на мене.

Поки дружина шукала, чим заткнути кран, я вичерпував воду. Аж тут, як на гріх, світло - блим і погасло.

Це для мене не було несподіванкою. Кілька тижнів я збирався викликати електромонтера, щоб проводку замінив, та все було ніколи.

Вранці один за одним на мою голову посипалися сюрпризи: сусід у найкатегоричнішій формі запропонував, щоб відремонтували залиту водою квартиру, редактор за недописану статтю оголосив догану. А дружина, та взагалі перестала мене помічати...

І все через таку дрібницю. Навіщо я зачепив того клятого будильника?

Якби ж то знав, де впадеш...

БУЛИ Б ДРУЗІ

Якось на одній з нарад мова зайшла про те, що, мовляв, наш брат гуморист мало буває на підприємствах, не виступає з критичними зауваженнями на сторінках газет. Цей виступ викликав серед присутніх широке обговорення. Мусій Мусійович (начальник «Водоканалтресту»):

- Правильне і своєчасне зауваження, бо не секрет, що в наших газетах майже немає критичних статей. Журналісти чомусь десятою дорогою оминають наші підприємства, пишуть про що завгодно, тільки не про нас... З цієї високої трибуни я заявляю: приходьте, товариші, зустрінемо, як дорогих гостей!

Макар Макарович (начальник контори «Котлонагляд»):

- Абсолютно згодний з попереднім промовцем. Я вам наведу такий факт. Минулого року після критичного виступу газети ми пустили по трубах центрального опалення на п'ятсот кубів гарячої води більше, ніж позаторік! Про що це свідчить? Висновок простий - критикніть нас глибше, і ми вам тисячу - та яку там тисячу! - дві тисячі гарячої води дамо!

Сергій Сергійович (начальник «Газконтори»):

- Я скажу, товариші, просту істину: до власних недоліків з часом просто звикаєш, перестаєш їх помічати. І ось приходить до тебе журналіст: порозмовляє, підкаже, що і куди, напише і про хороше, і про хиби в роботі... Що такій людині скажеш?

Крім великої подяки, - нічого! Ми з нетерпінням чекаємо вас, товариші журналісти, не кажучи вже про гумористів. Дмитро Дмитрович (начальник «Міськсвітла»):

- Хіба є щось приємніше, як зустріч з творчою людиною? Порозмовляєш, посперечаєшся, з чимось погодишся, з чимось ні, але для загальної справи яка користь! Не буду багато говорити, скажу лише одне: ласкаво просимо, дорогі товариші!

Через кілька днів після наради я завітав у «Водоканалтрест». Мусій Мусійович зустрів мене привітно, довго розпитував про творчі плани, здоров'я, почастував цигаркою; особисто розповів про роботу контори, довго тиснув руку прощаючись. Того ж вечора я написав статтю про «Водоканалтрест», у якій не оминув і ряд серйозних недоліків, що цілком залежали як від самого керівника, так і від його підлеглих.

У «Котлонагляді» Макар Макарович протягом години показував мені таблиці, діаграми, хвалився високими показниками. Коли ж я запитав про недоліки, він заклопотано глянув на годинник і вигукнув:

- Вибачайте, але мені у міськвиконкомі необхідно бути. Заходьте іншим разом- посидимо, поговоримо...

Він на ходу пірнув у пальто і зник за дверима кабінету. Сергій Сергійович вітав мене на порозі кабінету:

- Давно б отак! Сідайте... Значить, прийшли-таки? І правильно зробили. Ми якраз нову магістраль в експлуатацію здаємо. Це ж, знаєте, скільки трудящі додатково голубого палива отримають?

- Уявляю! Тільки ось люди пишуть нам...

Зустріч із Дмитром Дмитровичем розпочалася екскурсом в історію електрики.

- Пробачте, - прослизнув я в коротку паузу довгої розповіді. - Тут мешканці скаржаться...

Дмитро Дмитрович не дав мені договорити і переключився на характеристику категорій характерів людей. Він яскраво довів, що їхні абоненти