Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

У XX столітті холодна війна точилася між двома найбільшими і найсильнішими державами, що зі своїм центральним конфліктом за панування у світі — яка система краща, могутніша, а отже пошириться у глобальному масштабі? — панували практично над усією міжнародною системою і порядкували нею за допомогою залізних лещат і безпрецедентної військової могутності на глобальному рівні. Злочинна манія величі Гітлера змусила Німеччину прагнути панування над світом, а внаслідок загальної поразки німецького рейху в 1945 році виникли дві глобальні наддержави, які поділили світ між собою і, зіштовхнувшись одна з одною в холодній війні, змагалися по всьому світу. На теренах Старого світу великі держави існували, починаючи з XVI століття, — Португалія, Голландія, Франція, Іспанія і Велика Британія, — проте їхня роль у світі була обмеженою через замалий стратегічний потенціал, геополітичні кордони й брак технологічних можливостей. Совєтський Союз і Сполучені Штати після 1945 року втілили новий тип світової держави, і холодну війну фактично можна вважати прикладом першої справжньої політичної глобалізації у світовій історії. Упродовж майже п'яти десятиліть протистояння між двома наддержавами формувало насильницьку, ідеологічну та економічну систему класифікації [Ordnungssystem] майже по всьому світі. Відколи один із суперників обернувся в ніщо, утворився вакуум, і стосунки між ворогами припинилися, тільки-но скінчилася Друга світова. Натомість цього разу в державному світі багато де дійшло до драматичної втрати ладу. Здавалося, наче хтось узяв і вимкнув сильний електромагніт, магнітне поле якого по-своєму впорядковувало всі металічні частинки. Досі не існувало нової глобальної структури порядку, хоча її контури поволі вимальовуються на тлі недавніх криз. І події 11 вересня знову поставили на порядок денний міжнародної політики щонайменше необхідність нового світового порядку[46].

Як уже згадувалося, закінчення холодної війни зі свого боку поклало початок значному прогресу, а значить, принесло успіхи, що їх означало впорядкування міжнародної політики, і, як наслідок, зумовило історичні зміни й сприяло врегулюванню конфліктів там, де на нього довго чекали і практично не сподівалися: звільнення Східної і Центральної Європи від совєтського гніту, падіння Берлінського муру та об'єднання Німеччини. Кінець режиму апартеїду в Південній Африці, позитивні зміни в конфлікті на Близькому Сході між Ізраїлем і Палестиною, який завершився домовленостями в Осло і історичним рукостисканням між Рабином, Пересом і Арафатом у Трояндовому саду Білого дому у Вашингтоні, й багатонадійні події, що супроводили численні регіональні конфлікти в Азії, Африці та Латинській Америці. Започаткована демократизація в Росії та інших країнах СНД і занепад багатьох диктатур та кінець кривавих громадянських воєн у багатьох країнах Південної і Центральної Америки. В Європі і по всьому світі досягнуто неймовірних успіхів у плані відмови від ядерної, хімічної, біологічної і звичайної зброї.

Утім, по закінченні холодної війни відносний порядок так само швидко дійшов до втрат. Звірячий напад Саддама Хусейна на крихітну сусідню державу Кувейт 1991 року спровокував війну в Перській затоці між Іраком і США та їхніми союзниками. Майже одночасно Європа стала свідком повернення війни на теренах дробленої на чимраз менші шматки Югославії, масових убивств аж до спроб геноциду мусульман Боснії, етнічних чисток, злиднів, у яких опинилися біженці, й нібито зниклого жорстокого націоналізму, що його уособлював здебільшого (але не тільки!) великосербський[47] політик Слободан Мілошевич. Варто згадати принагідно і тривалу трагедію в Афганістані, чимраз слабші держави в Африці, геноцид тутсі в Руанді, жахливі масові вбивства цивільного населення в багатьох інших державах, а також вочевидь нескінченні війни за нафту й алмази. З цими катастрофами на африканському континенті межували, з іншого боку, і значні здобутки — кінець режиму апартеїду в Південній Африці, а також мирні угоди, що поклали край затяжним громадянським війнам, зокрема в Мозамбіку. Крім того, ці роки в житті Африки вирізнялися позитивними змінами на кшталт успіхів демократизації у процесі викорінення військових диктатур, приміром, у Нігерії.

Проте, коли дещо дистанціюватися й оцінити останнє десятиліття з погляду подій 11 вересня, то за всіх історичних успіхів відразу впадає в око виразна негативна прикмета: відколи добіг кінця конфлікт Схід-Захід, у світі вже не існує всеосяжного організаційного принципу, ба більше: ймовірно, його більше не може існувати. Біполярного розташування сил, яке зі своєю централізацією влади і конфліктів мало чітку й всеосяжну організаційну структуру, вже нема, і її місце не посів новий всеосяжний принцип порядку. Дві наддержави провадили холодну війну з безпрецедентним використанням ресурсів, і майже всі регіональні конфлікти були підпорядковані цьому чільному протистоянню або ж придавалися на його цілі. Саме з цим цілосвітнім чільним протистоянням була в період холодної війни пов'язана і негативна енергія в системі міжнародних відносин, а будь-якого Усаму бен Ладена на той момент у світі тримало в руках ЦРУ