Читати книгу - "Кохати або помститися"

Того вечора, коли Таїсія приїхала до центру, тому, що вирішила, заробити зможе тільки ставши повією, Ігор теж їхав центром. Й на очі йому навернулася дівчина, яка ходила вулицею туди та назад. «Хто вона? Вже пізно, а вона гуляє. Повія? Начебто не схожа. Бо повії більш при дорозі стоять. А ця гуляла алеєю. Мабуть прийшла на побачення, а він не з'явився. А вона все чекає. Ніяк не зрозуміє, що він вже не прийде. Он ходить, аж підскакує. Мабуть вже змерзла чекати?» — розглядав він дівчину та розмірковував про те, хто вона така. «А якщо, я з нею познайомлюся? Ну запрошу її підвезти до дому. А там подивимось, що вона за птиця», — прийшла йому в голову думка. Тоді він попрохав водія зупинитися та підізвати дівчину до машині. Та можна було сказати, що це знайомство було немов джекпод. Молода, самотня, без рідні та друзів. Ще коштів потребує. Немов у рекламі — «все в однім флаконі». Таке знайомство та ще з першого разу. «Де ж я таку другу візьму?» — знов подумав Ігор — «Тася для мене дійсно, як великий виграш у лотерею».

Олександр вагався чи потрібне йому те знайомство з протеже Ігоря, чи ні. Він не міг сам цього зрозуміти. Олександр був не одружений, та стосунки з жінками йому давалися важко. Коли йому кортіло до жінки, то він шов до повій. В Києві було все — й борделі, де обслуговували чоловіків його кола. Це було не дешево й там не працювали абиякі дівчата. Тому він не бачив сенсу йти до Таїсії, як вимагав з нього його старий друзяка. Але коли тобі близько п'ятдесяти, то хочеться не тільки сексу. Хочеться чогось більшого, що може дати лише кохана жінка, або дружина. Затишку, спокою, тиші, тепла — всього цього від повії не отримаєш. Йому примарилась квартира, в яку би він приходив, та чув щебетання жінки, що питала, як пройшов його день. Садовила його за стіл, наливала борщ, розповідала за свій день, за дітей, щось таке, чим би вони потім у двох пишалися. Все те що наповнювало не тільки житло, а й душу. Такого не купиш, не замовиш в Інтернеті. Тому, коли настав час їхати до цієї жінки, він до неї не поїхав. Такі тужливі думки посприяли тому, що пішов він саме до найближчого бару. І от сидячі та міркуючи в цьому напрямку, чоловік почув жіночий голос. Олександр обернувся та побачив молоду та привабливу жінку з рудим та дуже довгим волоссям. «Сумуєте? А я можу розрадити ваш сум.», — повторила свою пропозицію руда фея. Чоловік вилаявся та встав з високого стільця. Пішов на вихід. Та все бубонив собі під ніс: «Навіть тут спокою немає». Майже на виході Олександр раптом врізався в якогось чоловіка. Придивившись, зрозумів, що він знає цього чоловіка. Другий чоловік, сміючись, привітався з Олександром. Зрозумів, кого він зустрів, Олександр промовив: «Скільки я тебе не бачив та не думав, що зараз тут зустріну? Як ти, Денисе?». Це виявився його дуже давній приятель — Денис Палкін. «Та не погано! А що ти тут робиш Саню? П'єш?» — запитав його старий товариш. Олександр зніяковів. Неприємно ж таке почути від старого друзяки. Повів плечима та не знайшов що відповісти. Денис весело подивився на Олександра та махнув рукою у бік столиків. І от поміж ними старий приятель — вірменський коньяк та дві чарки, недорога нарізка та лимончик. Випили, розмова пішла. Згадали молодість, почали про теперішнє:

— Ну ти як? Давно тебе не бачив. Але чув, чув. Значить ти тепер в адміністрації президента?

— Новини, як пожежа. Саме так. Працюю в адміністрації. Звісно не поруч, але й не останній.

— Вітаю, вітаю.

— А ти як? Перебрався у Київ, чи так по справах?

— По справах.

— Ти досі з Ігорем працюєш?

— Чого ні?! Ми ж старі друзі. Де посваримося, там і помиримося.

— Молодець. А як сімейне життя? Ти нарешті оженився?

— Ні.

— А чого ти сьогодні такий, наче злий?

— То в мене була справа одна. А не дуже хотілося?

— Бізнес?

— Ні.

— Жінка?

Олександр замовк та скривився. Давній його друг Денис голосно засміявся. Та знов запитав:

— Точно, справа — це якась жінка? Кажи мені. Може чимось допоможу.

— Що тут казати. Є таке діло, хочуть мене з одною такою познайомити. От саме зараз це мало відбуватися. Але, як бачиш, я тут сиджу.

— Он як. Так чого ж ти? Чи не сподобалася?

— Та я її й не бачив.

— Яке діло? А раптом вона тобі сподобається? Не до пенсії ж дівок знімати? Дівки приходять та уходять. А життя одне й воно, нажаль, спливає.

— Так, спливає. Давай за це й вип'ємо: Щоб наше життя спливало якось повільніше!

Чаркуються, випивають. Денис знов наповнює чарки. Розмова триває:

— От скажи мені, Денисе, як бути?

— Як бути? Одружитися та все буде норм. Як зараз кажуть. Немає в тебе мети — з'явиться! Якщо вже є мета — під коректуєте. Може це є погана мета?!

— Знаєш, коли тобі близько п'ятдесяти, то хочеться не тільки сексу. Хочеться чогось більшого, що може дати лише кохана жінка, або дружина. Затишку, спокою, тиші, тепла — всього цього від повії не отримаєш. Таке в супермаркеті не придбаєш.

— А я тобі що кажу? Повії то добре, але це ж не те. Повія борщ ні наллє та спокій не принесе. Бо повія у борделі, а борщ у ресторані. А спокій, взагалі, де він той спокій?

— А хочеться так щоб відразу. Та щоб гарантія якась була! А то буває залицяєшся до неї, залицяєшся. А потім розумієш, що це твоя головна помилка у житті?!

— Ну, брате, ти забагато хочеш. Треба шукати. Так, щоб раз та на матрац, відразу може й не вийти. Требо шукати, щоб це була твоя жінка. Воно якось у душі має відчуватися. Якось так.