Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 105
Перейти на сторінку:
Я кинув свою торбу додолу, відчинив її й намагався згадати, що я тут привіз. Узявся витягувати одну за одною шмотки, а біля мене вже кучкуються баби і щось запитують. А про що ще можуть на базарі питати, крім ціни? Але раптом зрозумів, що в польській то я ні бум-бум і що ця мова абсолютно не «майже російська». Я до них російською — а як міг іще? Та хто б тепер мені нагадав, скільки за що я заплатив і скільки тут просити за труси, станики і ще за кавомолку, яка бозна-звідки взялася серед моїх речей. Вчора ми тут тинялися, як мудаки, мацали чеченські ножики, хто б тоді дивився на ціну трусів. Тому зараз я щось мимрю, бурмочу, і баби, втративши терпець, самі починають давати мені гроші. Беру їх і не маніжуся. Здається, що нормально, хоча ще не можу ті злоті автоматично конвертувати в наші гроші. Найскладніше — це решта. Звідки мені знати, чи вони дають без решти, чи хочуть щось отримати назад. Якщо вдається зрозуміти, що треба якусь решту дати, то вовтужуся довго, поки ті гроші знаходжу, бо їхні банкноти вперше бачу. Але вони з моєї долоні самі витягують, скільки кому треба.

Я щось зовсім офігів, бо ті баби самі йшли до моєї торби, витягували звідти лахи, рилися, щось шукали, самі встановлювали ціну і давали мені гроші. Поміж моїми пальцями полискували злотувки з головами королів та генералів, а моя голова йшла обертом від їхнього пше-пше, навіть самому стало цікаво, чим усе скінчиться. Коли вони вичистили мою торбу, я відчув, що одна моя кишеня, як і друга, повна банкнот, та ще й гаманець ними напханий, і це, звісно, не може бути погано.

Я закинув порожню торбу на плече і пішов глянути, що тут можна з цього раю ухопити. Нелегка ця справа, бо хотілося всього: светрів, курток, різнобарвних шортів, гумових шльопанців… Звичайно, це можна знайти й у нас, але тут вибір був просто бомбезний. Улітку всі ходять у гумових шльопанцях, і ти був би, як усі — у шльопанцях, проте вони були б інакшими, яких ніхто ще не бачив, наче нова мода сезону.

Пооблизувався, дивлячись на двокасетні магнітофони, потупцював біля касет. А тут вони оригінальні: Haddaway, Prince, Boyz II Men, Snoop Dogg, Shaggy, Snap, все, що нещодавно по MTV показували, а тут можеш рукою доторкнутися до строкатих обкладинок. На Шяуляйському базарі зазвичай на обкладинках касет назви пісень на друкарській машинці надруковані, часом навіть написані від руки, а на торцях касет написано коротко і ясно, що там усередині. Наприклад, сторона А — Bad Boys Blue ’91, сторона B — Roxette ’92. А тут, здавалось, міг би купити ту касету лише заради її обкладинки.

Однак найскладніше було прийняти рішення щодо футболки з написом Chicago Bulls, бо від куртки з написом Los Angeles Kings я відмовився. Таку можна і в нас у Шяуляї надибати, вони тепер майже перепльовують Chicago Bulls. Футболки тут були різних кольорів, з Джорданом і без нього, з номером 23. Не будеш же купувати всі підряд. Вибрав я собі одну — з мордякою Джордана з висолопленим язиком: він, підскочивши, закидає м’яч у кошик, і здається, що ти сам сидиш на тій дошці і зараз дістанеш м’ячем по голові. Головне, що на футболці збоку була етикетка, де чітко написано, що це оригінал. На фуфло таке не пришивають.

Зустрів Дарюсика із Саулюнею, вони теж уже майже розпродали свій товар. Домовились, що разом повернемося в готель, а тоді зробимо ще вилазку до міста. Наш готель, звісно ж, був десь на околицях, через вікна виднілися поле, чагарники, тут улітку можна корови пасти. Може, називати готелем цю халупу — явне перебільшення, бо то якийсь барак, але коли ти закордоном, то все здається набагато серйознішим.

Ми зустрілися біля готелю, пацани й пляшку Smirnoff прихопили. Прямуємо всі до одної крамниці за закусоном. Там соваємось, Саулюня просить якусь там жуйку, що лежить десь у закутку на полиці. Поки продавець тупає в інший кінець, хлопці раптом хапають пачку Camel, яка лежить біля каси, — і всі дають драпака. У мені спрацьовує якийсь командний інстинкт, і я — за ними. А продавець з чуваком, який хєрзна-звідкіля взявся, прямо за нами. Ми повернули до чагарників, подалі від дому, щоб не нарватися на мєнтів чи ще на яких там добродіїв. Несемося всі разом через якусь покриту памороззю галявину, потім через парк, а там стежки розходяться. Ми, як зайці у мультику, розбігаємось у різні боки. Один чувак погнав за мною, інший — за Дарюсиком з Саулюнею.

Ну, корочє, скільки не намагався, так і не міг від них відірватися. Та і як тут відірвешся у такому взутті? Біжиш і лише думаєш про те, хто міг тобі казати, що ці мешти класні. Вигляд у них, звичайно, крутий, але слизькі — ковзаюсь, як на ковзанах. Мій братко, падлюка, мені ці мешти втулив, казав: хороші, оригінальні, не якесь там фуфло… Щоб я іще в нього щось купив… Борсаюсь і відчуваю, що дихалці скоро буде гаплик. Буде тобі зараз, як дивитися на дошку рекордів школи, яке місце посів за всю шкільну історію у забігах спринту та кросу.

Та звідки у поляків такі продавці-спринтери. Біжу й думаю, що мені гаплик, якщо мене схоплять закордоном. Гаплик моїм тренуванням, гаплик у школі, а з батьками буде просто повний треш.

Врешті я кинувся в чагарник, думав, що хоч на якийсь час зникну з поля зору. А там рів. Такий рів я перескочу навіть і в цьому взутті, бо мої результати стрибків в довжину теж посідають місце на дошці рекордів школи. Набираю швидкість, але перед самим стрибком моя нога шпортається у гілках і я бахаюся в повний зріст у той рів, а потім кочуся вниз, мов кавун… Відчуваю, що підводитися нема сенсу, бо здається, що колінна чашечка зіскочила, а з таким болем я вже точно нікуди не побіжу. Лежу і ніяк не можу збагнути, як я в це лайно вляпався. Тепер через обкурених придурків мене злапають, потягнуть у мусарню, і ще буде за щастя, якщо взагалі відпустять додому. Лежу, приплюснувшись до землі, і чую, як той чувак, щось там волаючи польською, пробігає повз мене. Я розумію лише слово «курва», а інше схоже на свист радіо. Чувак обурено покрикує і кудись зникає. Якось дивно все це — заради пачки цигарок ганятися полем за трьома мудаками. Лежу й міркую: ну ось, часом можна втекти, нікуди не тікаючи.

Підвожуся з землі й, озираючись, кульгаю тою самою стежкою назад. Неподалік бачу Дарюсика із Саулюнею. Стоять вони на розслабоні й, хіхікаючи, «Кемелом» затягуються. Ну, тут уже я впав у нерви. Погнав прямо на них, щоб викласти все, що думаю про це, а вони — ну ти не кіпішуй, затягнись, дупу розслаб. Кажуть, що дим добре на нерви діє, заспокоює, тому вирішую

1 ... 11 12 13 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"