Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Перший він забрав, а другий узяли викрадачі. Я їх намагався зловити вночі, але втекли, гади, гранату в мене кинули.

— Ага, щось казали, наче біля залізниці вибух був. Та бреше він, обдурити хоче! Ви ж чули, що він хитрий, цей Іван Карпович! Вигадав про викуп і про викрадачів! — гомоніли охоронці.

— Чуму знаєте? — спитав. Здивував їх, вирячилися. — Чума серед викрадачів, ще двоє з Бессарабії босяків і Степан Кравченко, пам’ятаєте такого?

Ще більше здивувалися стражі. Стоять, перезираються.

— Той Степан, що англійців потрусити хотів, але спіймали його, — нагадав я.

— Так він же на каторзі, в Сибіру! — сказав один.

— Утік він, іще восени! Нам депеша приходила! Ми до батька їздили, щоб дізнатися, чи не з’являвся. Але виявилося, що батько помер, — згадав інший.

— Явився Стьопка і затіяв те, що раз не вдалося. Тільки тепер уже підготувався краще, — пояснив я.

— І ти знаєш, де вони?

— Де вони, і де гроші. Сорок тисяч. Знаю.

— Кажи де! — посунули на мене, а я посміхнувся.

— Е, ні, хлопці, так діло не піде. Я вам зараз скажу, а ви мене в яму! Давайте так. Я вас відведу до хати у степу, де викрадачі ховаються. Разом візьмемо їх. Вам — гроші, сорок тисяч, а мені — дівчинка, інженерова донька. Я ж її обіцяв знайти. Так поділимо і розійдемося з миром. А що ви зі справником зробите — ваш клопіт. Але щось робіть, бо він вас так не залишить.

Дивлюся, сонечко з-за хмар вийшло, наче весна. Добре так. Невже, думаю, не доведеться в сиру землю лягати? Але радіти не поспішаю.

— Сорок тисяч? — спитав один.

— Сорок. У білій валізі. В степу викрадачі ані копійки не витратили. Все при них.

— А раптом вони вже втекли?

— Ні, вони планували ще ніч пересидіти на випадок, якщо шукатимуть їх. Поспішати треба. Я ж до них їхав, коли схопили мене.

Тупцюють. І гроші ваблять, і справника бояться.

— Ви ото, хлопці, просто поміркуйте, що і як. Справник вас так не залишить. Усе одно вб’є, бо йому свідки не потрібні. Якщо вже дуже боїтеся, просто візьмете гроші і втечете. З грошима вам усі раді будуть. Тоді я справником займуся. Бо тут так: або йому не жити, або нам. Іншого виходу немає. Самі вирішуйте, хто труп.

І вже вирішили вони, вже й порахували, скільки буде сорок тисяч на трьох, коли тупіт копит почувся. Мчав хтось сюди. Один побіг подивитися.

— Справник! — крикнув. Інші стражі злякалися.

— Ага, вирішив не чекати. Зараз тут усіх нас і покладе, — сказав я.

— Мовчи! — гримнули на мене, встромили кляп, надягли мішок на голову, а самі наче яму копають. Тупіт уже близько. Залетів у ярок справник. Коня на мене направив, ледь не затоптав. І ну реготати!

— А я вже думав, Ванько, що ти отрути у вуха моїм накапав! Сидів я, випивав, а потім змикитив, що зразу ж треба було тебе вбивати! Килим кабінетний пожалів, дуже вже килим у мене добрий, перський, чи не тисячу коштує, не хотів кров’ю бруднити. Відправив тебе, а потім згадав, скільки разів ти зі смертельної пащі рятувався. Непростий же ти, хитрий, і знаєш, як людей зваблювати, як отруту їм у вуха заливати. Що він вам казав, хлопці?

— Нічого не казав, ваша благородь, у нього ж кляп у роті! Лише мугикав! — доповіли стражі.

Справник зірвав мішок, почав роздивлятися. Добряче п’яний був.

— Диви, Ваню, а ти ж кляп майже перегриз. Хитрий. Хотів заговорити і обдурити людей моїх? Так? Тільки не вийде, Ваню. Ти хитрий, а я ще хитріший. Вчасно згадав про підступність твою, про те, скількох ти обдурив. Згадав — і на коня, гайда сюди! — Справник зірвав кляп. — Ну, що ти там казати збирався, говори, говори! А ми посміємося! Чого мовчиш?

— Кінчайте, хлопці, цього клоуна, — сказав я. І побачив переляк у його очах. Ото вже не чекав так не чекав справник! Аж підстрибнув, озирнувся і ще більше злякався.

— Що він таке каже? Що він таке каже? Брехун! Хлопці, кінчайте його, я вам ще по рублю дам! — Він поліз у кишеню, але замість гаманця вихопив браунінг, мій браунінг! Наставив на охоронців. — Ах ви ж сучі діти! Зрадили мене! Та я вас! Як куріпок перестріляю! Ану на коліна! На коліна!

Наче й хитрою цей справник був людиною, підступною і небезпечною, а от повернувся спиною, забув про мене. Дарма. Не можна Івана Карповича за спиною залишати, якщо він тобі ворог. Бо я навіть зв’язаний небезпечний. На коліна кинувся, з розгону головою під коліна вдарив, справник завалився на спину, вистрелив у небо, заверещав, хотів підвестися, аж охоронці на нього накинулися. Вирвали браунінг, руки заламали. Справник лаятися почав, погрожував голови відірвати, а його зв’язали. Мій кляп йому в рот, руки за спину — і в яму. Засипати почали живого ще. Швиденько так усе зробили, земельку притоптали. Мовчки, вміло. Потім згадали про гаманець та портсигар. Розкопали. Справник уже мертвий був. Забрали і