Читати книгу - "Чорний Загін"

Капітан був не в кращому стані. В нього був мерзенний настрій. Гадаю, він прагнув і одночасно боявся потрапити на нові землі. Цей контракт означав потенційне відродження Загону, наші гріхи залишилися б позаду, в той самий час Капітан мав певні сумніви відносно служби, на яку ми вступали. Він підозрював, що Синдик мав рацію щодо північної імперії.

Наступний після візиту контрабандистів день приніс з собою холодні північні вітри. Під вечір туман обкутав береги півострова. Як тільки опустилася ніч, з туману виринула шлюпка і пристала до берега. Прибув легат.

Ми зібрали свій нехитрий скарб і почали прощатися з маркітантками, які поступово прибилися до нас з міста. Наші тварини й спорядження стануть для них нагородою за вірність та дружбу. Я провів сумну, ніжну годину з жінкою, для якої був чимось більшим, ніж підозрював. Ми не лили сліз і не брехали одне одному. Я залишив їй спогади й більшу частину свого жалюгідного багатства… Вона залишила мене з клубком у горлі та почуттям втрати, якого я не міг до кінця збагнути.

-- Спокійно, Док, -- бурмотав я, спускаючись з гори на пляж. – Це ж не перший раз. Ти забудеш її ще до того, як ми прибудемо в Опал.

На березі було з пів десятка шлюпок. В міру того, як вони заповнювалися, матроси з півночі спихали їх у воду. Веслярі починали гребти і за кілька секунд вони зникали в тумані. До берега підходили порожні шлюпки. Кожна друга перевозила наше спорядження і добро.

Матрос, який розмовляв по берильски, сказав мені, що на чорному кораблі повно вільного місця. Легат залишив військо в Берилі, охороняти маріонеткового Синдика -- іншого представника Червоних і далекого родича нашого колишнього роботодавця.

-- Сподіваюся, в них буде менше проблем, ніж у нас, -- сказав я і пішов думати свої невеселі думки.

Легат проміняв своїх людей на нас. Я підозрював, що він збирається використати нас і що нас чекає страшніша доля, ніж ми собі могли уявити.

Поки ми чекали, я кілька разів чув далеке завивання. Спочатку я подумав, що це співає Стовп, але повітря було нерухоме. Коли завивання повторилося, я втратив будь-які сумніви. В мене мороз пішов по шкірі.

Квартирмейстер, Капітан, Лейтенант, Мовчун, Гоблін, Одноокий і я дочекалися останньої шлюпки.

-- Я залишаюся, -- заявив Одноокий, коли боцман кивнув щоб ми сідали.

-- Залазь, -- наказав Капітан лагідним тоном. В такі моменти він найбільш небезпечний.

-- Я звільняюся. Повернуся на південь. Давно я там не був, вони вже забули про мене.

Капітан тицьнув пальцем в Лейтенанта, Мовчуна, Гобліна та мене і різким жестом вказав на шлюпку.

-- Я перетворю вас всіх в страусів… -- заревів Одноокий. Мовчун рукою закрив йому рота. Ми потягнули його до шлюпки. Він звивався, як змія у вогні.

-- Ти залишишся з сім’єю, -- сказав Капітан м’яко.

-- На три, -- весело крикнув Гоблін і швидко порахував. Коротун описав дугу, перекрутився у польоті та гепнувся в шлюпку. Він вигулькнув над планширом, лаючись і бризкаючи на нас слиною. Ми засміялися, на радощах, що він врешті показав характер. Під керівництвом Гобліна ми накинулися на Одноокого і притиснули його до лавки.

Матроси відчалили. Як тільки весла торкнулися води, Одноокий затих. Він виглядав як людина, яку везуть на шибеницю.

Показалася галера – нависла, невизначена форма, трохи темніша, ніж навколишня темрява. Я почув приглушені туманом голоси моряків, скрип шпангоутів і такелажу, задовго до того, як повірив своїм очам. Шлюпка ткнулася носом у підніжжя трапа. Знов пролунало завивання.

Одноокий спробував вискочити за борт. Ми вгамували його. Капітан притиснув його п’ятою чобота.

-- В тебе був шанс поговорити з нами. Ти не захотів. Тепер живи з цим.

Одноокий незграбно волочився за Лейтенантом вгору по трапу -- людина позбавлена надії. Людина, яка була свідком смерті брата і яку змушували наблизитися до його вбивці. Вбивці, якому він був безсилий помститися.

Ми застали Загін на головній палубі, завалений купою спорядження. Через цей гармидер до нас пробралися сержанти.

З’явився легат. Я придивився до нього. Вперше я побачив його у весь зріст. Він був низенький. На мить я задумався, чи це взагалі мужчина. Його голос часто вказував, що це не так.

Він прискіпливо оглянув нас, немов заглядаючи в душу. Один з його офіцерів попросив Капітана вишикувати людей, наскільки це можливо на переповненій палубі. Екіпаж корабля займав верхню палубу над відкритим трюмом, що тягнувся від носа майже до корми і від рівня палуби вниз, аж до найнижчого ряду весел. Внизу щось грюкнуло, забрязкали ланцюги і загули невдоволені голоси розбуджених веслярів.

Легат провів огляд Загону. Він зупинявся перед кожним солдатом і чіпляв йому на серце копію емблеми, яку ми бачили на вітрилі. Справа просувалася повільно. Перш ніж він закінчив, ми вже були в дорозі.

Чим ближче підходив посланець, тим більше тремтів Одноокий. Коли легат прикріпляв йому відзнаку, він ледь не зомлів. Я був спантеличений. Чому він так хвилювався?

Коли підійшла моя черга, я відчував тривогу, але страху не було. Я поглянув на відзнаку, яку витончені пальці в рукавичках почепили мені на шкіряну куртку. Срібний череп у колі на чорному фоні, майстерне виконання. Коштовна, хоча й дещо зловісна цяцька. Якби Одноокий не був такий переляканий, він би вже обмірковував, як його загнати.

Тепер емблема видалася мені знайомою. Коли я побачив її на вітрилі, то гадав, що це тільки щоб покрасуватися і не звернув на неї уваги. Десь я читав чи