Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Водночас російська дослідниця С. В. Волкова наголошувала, що джерела V–IV ст. до н. е. дають можливість дійти висновку: поняття «діке» набагато глибше, ніж поняття «jus», «justitia», оскільки було пов’язане з уявленнями про державу. Вона звертає увагу й на те, що в давньогрецькій міфології «діке» не персоніфікується у вигляді богині, а застосовується як соціально-політичне поняття, як державно-правовий термін[46]. Згодом, за уявленнями тогочасного суспільства, виникає «номос» — законодавство полісів, неписане та писане як основна умова існування держави (причому обов’язково демократичної)[47].

Важливе значення для висвітлення розвитку судової влади у причорноморських полісах має дослідження виявлених археологами епіграфічних, зокрема лапідарних, написів юридичного змісту, які становлять неабияку цінність для історико-правової науки, оскільки вони є найоб’єктивнішими з усіх нині доступних джерел. Саме епіграфічні написи, віднайдені під час розкопок міст-держав, дають змогу піддати науковому аналізу автентичні юридичні тексти: закони, постанови, присяги, угоди тощо.

Найвідомішою пам’яткою права полісів Північного Причорномор’я, в якій відбились особливості організації місцевої судової влади, а також деякі риси судочинства, є присяга громадян Херсонеса (кінець IV — початок III ст. до н. е.)[48], досліджена у працях В. В. Латишева[49], С. О. Жебельова, О. А. Гавриленка[50] та ін. У ній було закріплено перелік найважливіших, з погляду херсонеської громади, обов’язків і правил поведінки громадян. Зокрема, у § 3 проголошувався обов’язок громадян «по справедливості» подавати свій голос у суді за допомогою камінців[51]. Зауважимо, що подібні пам’ятки знайдено також під час археологічних досліджень інших грецьких колоній.

Деяких висновків щодо характерних рис судочинства у фінансових справах можна дійти, аналізуючи текст ольвійського закону про грошовий обіг та валютні операції, датований дослідниками початком IV ст. до н. е.[52] Оригінал закону, вибитий на мармуровій плиті, нині зберігається в музеї університету м. Анкари (Туреччина).

Важливим джерелом права Боспорської держави були царські декрети, постанови та рескрипти. У них знаходимо й норми, що стосувалися окремих інститутів судового права.

З-поміж пам’яток міжнародного права, які містять свідчення про деякі характерні риси судового розгляду справ, одне з визначних місць посідають міждержавні договори. Так, у працях видатного російського історика та філолога академіка С. О. Жебельова[53] ґрунтовно опрацьовано проблему політичних умов підписання мілето-ольвійського договору, укладеного невдовзі після 331 р. до н. е., року облоги Ольвії полководцем Олександра Македонського Зопіріоном. Копія документа, вибита на кам’яній брилі, була знайдена археологами при розкопках міста Мілета у 1903 р. Імовірно, віднайдена мілето-ольвійська угода підтверджувала та розширювала положення іншого договору, підписаного раніше. Відповідно до його статей мілетяни й ольвіополіти на території обох полісів урівнювалися в праві на судовий захист, незалежно від місця розгляду справи. Отже, за поширеною у той час традицією, мілето-ольвійський договір, як й інші подібні, був угодою про ісополітію (ισοπολιτεια) — рівність громадянських і політичних прав.

Таким чином, до нашого часу збереглася значна кількість лапідарних пам’яток права, які дають змогу, принаймні поверхово, проаналізувати характерні риси судоустрою та судочинства в державах, що існували у Північному Причорномор’ї у другій половині І тис. до н. е. — на початку нової ери. Основну частину цих джерел було опубліковано у численних збірках документів[54] і наукових працях істориків[55] та окремих правознавців[56].

Звісно, лапідарні написи юридичного змісту, попри всю їхню об’єктивність, нерівнозначні за інформативністю і