Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

знищуючи один одного. Так, це дивно, та ще більше здивує читача те, що, не дивлячись на позірну анархію, не зважаючи на всю дикість, у них – поки вони не оголосять ворожнечу привселюдно, – менше розбою і вбивств, несправедливості і аморальності, ніж у інших азійських народів, соціальні умови яких базуються на ісламській цивілізації. Жителями пустелі править часто навіть тиран, для них давній і могутній володар, невидимий, але який чітко виявляє себе в слові «деб» (звичай, мораль, устої). («Деб» – у киргизів «тере» – слово арабськ. і походить від «едем» – «моральність».) Туркмени суворо дотримуються всього, що диктує деб, і з відразою ставляться до всього, що він забороняє. Поруч з дебом можна було б згадати і релігію, що впливає за певних обставин, проте вона далеко не має того впливу, який їй приписують, хоч і запозичена з фанатичної Бухари. Розповсюджена думка, що туркмен грабує і продає перса через те, що той належить до ненависної шиїтської секти. Проте це глибока омана, і я твердо впевнений, що туркмен не відмовився б задовольнити свою жагу розбою, який дозволяється дебом, якщо б замість персів його сусідами були суніти-турки. І наразі він часто підтверджує це, нападаючи на сунітські Афганістан, Меймене, Хіву і навіть на Бухару. Пізніше власний досвід переконав нас у тому, що більша частина рабів у Середній Азії належить до сунітів. Якось я запитав розбійника, відомого своєю набожністю, як він може продавати в рабство свого брата-суніта, бо ж пророк велів: «Куллі муслім хурр», тобто «Кожен мусульманин вільний». «Ех, – відповідав туркмен з повною байдужістю, – Коран – божа книга і, звичайно, набагато шляхетніший від людини, а його продають і купують за кілька кранів. Так чого ж ти хочеш? Йосип син Якуба був пророком, а його теж продали. Хіба він став гіршим від цього?».

Текінці Закаспійської області

Варто уваги те, що деб дуже мало постраждав у восьмисотлітній боротьбі з релігією, тому що багато заборонених ісламом звичаїв, проти яких борються мулли, продовжують жити в своїй первині, й іслам не тільки у туркменів, але й в інших номадів Середньої Азії змінив лиш зовнішню форму старої релігії. Чим спочатку були сонце, вогонь та інші явища природи, тим тепер стали Аллах і Мухаммед, але у глибині душі кочівник все той самий, що й 2000 років тому, і його характер може змінитися тільки тоді, коли він замінить свою легку юрту міцним будинком, збудованим важкою працею, тобто коли він перестане бути кочівником.

Повертаючись до впливу аксакалів, зазначимо, що, хоч вони загалом і представляють відповідне плем'я в стосунках із чужоземцями, якщо мають справу з Персією, Росією чи іншими туркменськими племенами, вони не є уповноваженими посланцями. Наскільки вони безсилі, не раз мали можливість упевнитися Росія і Персія, які намагалися з великими витратами залучити на свій бік аксакалів, щоб припинити грабунки і розбій, але досі не досягли помітного успіху. Мулли користуються більшою повагою, але не тому, що вони представляють іслам, а через повагу до всього релігійного, як наслідок, і до містичного, перед чим забобонні номади відчувають страх. А втім, мулли, що отримали освіту в Хіві і Бухарі, – хитрий народ: вони з'являються, оточивши себе ореолом святості, а потім, набивши гаманці, їдуть собі геть.

В основі соціальних зв'язків лежить міцна спаяність як окремих підрозділів, так і всього племені. Кожен туркмен, навіть чотирирічне дитя, знає, до якого таіфе і тіре воно належить, і з гордістю говорить про могутність і чисельність свого клану, тому що це, дійсно, та зброя, яка захищає його від свавілля інших. Якщо ж образа нанесена якому-небудь членові племені, усе плем'я має вимагати сатисфакції.

Що стосується стосунків йомутів із сусідніми племенами, то я визначив, що вони живуть у непримиренній давній ворожнечі з ґекленами. З теке вони намагалися закласти мир якраз у той час, коли ми були в Етреку, що було щасливою випадковістю для нас, мандрівників, проте, як я почув пізніше, про мир не домовились; і те, що ці вищого ступеня войовничі племена не мають можливості об'єднатися, – велике щастя для персів. Перси, особливо жителі Мазендарана, Хорасану і Сістана, постійно потерпають від розбійних набігів окремих племен, і об'єднання теке та йомутів призвело б до нескінченних бід. Незмінне військове щастя запаморочило туркмену голову, і він лиш посміюється в кулак, коли ця країна погрожує йому чи висилає свою армію.

Інакше складаються стосунки з Росією. Могутності росіян йомути побоюються, хоч знають про неї тільки по невеликому гарнізону Ашури. Мені говорили, що чотири роки тому росіяни всупереч усім угодам, що були закладені з Персією, напали на Ґемюштепе, причому солдатів було всього 120; туркмени, чисельність яких була набагато більшою, рятувалися втечею, надавши можливість росіянам грабувати і палити їхні кибитки. Навіть серед теке побутує легенда про пекельну зброю, яку ніби застосували росіяни, тая вважаю, що справа не в тому, а в дисципліні, якій не змогли протистояти номади.

В. Соціальні умови

Тепер вирушимо за туркменом у його домашнє оточення і поговоримо про нього самого, його одяг і юрту. Туркмен – татарського походження, але він зберіг тип своєї раси тільки там, де обставини не сприяли змішуванню з іранською кров'ю. Особливо це кидається в очі у теке, ґекленів і йомутів; татарські фізіономії зустрічаються у них тільки в тих кланах і родинах, які посилали менше аламанів у Персію і тому ввели в своє середовище менше кучерявих чорноволосих рабів. Втім, туркмена, незалежно від того, в більшій чи меншій мірі він зберіг свій оригінальний тип, завжди можна впізнати по смілому пронизливому погляду, який відрізняє його від усіх номадів і мешканців міст Середньої Азії, і по його гордій, войовничій поставі. Хоч я зустрічав багато молодих людей войовничого вигляду серед каракалпаків і узбеків, вільну і незмушену