Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 114
Перейти на сторінку:
експресивність моменту.

Але сумління та гарна морська практика примушує мене, щоб Григорович, як воно було насправді, буденно підійшов до примусової трансляції, кашлянув і сказав:

— Слухати в низах. Усім за щось триматися, йдемо на розворот!

І після цього теж буденно і навіть затихо скомандував:

— Стерно право п’ятнадцять.

— Стерно право п’ятнадцять, — повторив команду стерновий матрос Віктор Іванович, як було заведено. І не питайте мене, ким, коли і з якого дива було заведено. Я підозрюю, що вже років триста тому. Стерновий повторив наказ, розвернув стерно на 15 градусів і, коли стрілка на приладі стала належним чином, доповів:

— Є, стерно право п’ятнадцять!

— Тримайтеся, — нагадав нам Григорович.

І нас так поклало хвилею, яку ми прийняли усім бортом, що якби під нами був не гарний рисак «Петро Кішка» з його надлишковою остійливістю, рятувальники знадобилися б уже нам. Але «Кішка» відіграв, випрямився і побіг уже з попутною хвилею, приймаючи її з корми.

— Що це було? — спитав у мене кухарчук, отетеріло вискочивши з камбуза, коли я скотився трапом до салону.

— Йдемо до «Середньої коси».

— До Тузли? — перепитав кухарчук.

Бо Середня коса — це інша назва острова Тузла.

— Ні, до СРТМа. Він заглох посеред моря.

— Господи, куди я потрапив і де мої речі? — вирвалося в кухарчука.

«В рундуку речі, як у всіх, — подумки відповів я. — Зібратись — тільки підперезатись».

— Ого! Ну ви даєте! — вискочив з машинного відділення третій механік за училищним прізвиськом Гном. Він вчився колись майже одночасно зі мною, тільки в четвертій роті і курсом менше. Механік був дрібненький, у завеликій робі та в брудному ковпачку з помпончиком. Я подумав, що це училищне прізвисько, мабуть, теж прилипне до малого й мандруватиме з ним морями, як «Борман» прилипло до Борщевського. Очі Гнома горіли від щирого захвату. Мабуть, вперше бачив у своєму підземеллі такий крен, коли вже однаково, по підлозі чи по стіні тобі далі бігти, бо крен — 45 градусів.

— Ну, почекати трохи можна було? — вже як Пилип з конопель вискакував з душової артільний матрос Вітя.

Ви ж пам’ятаєте, що на «Кішці» через душову можна було потрапити будь-куди.

— Попереджати ж треба вчасно! Сиджу над очком, штани спущені. І тут «Триматися в низах! Йдемо на розворот!». А штани чим тримати?

— Розбився! Бутильок зі спиртом технічним розбився! — вискакував усе з тих же конопель старший механік. — Ну, старпоме! Я тобі це пригадаю! — Григорович саме спускався по трапу з рульової рубки.

— Куди йдемо? — стали його питати всі.

— «Середня коса» обламалася. Треба трохи підсобити колегам.

І стармех відразу вибачив Григоровичу цілу сулію «шила», як називають технічний спирт на флоті. Для такої людини, як наш стармех, це був справжній, а не показний героїзм:

— Ну, Бормане, покажи цим жевжикам.

І всі у кают-компанії, а зібрався тут майже весь екіпаж, окрім вахти, одностайно схвально зареготали. Не було з нами лише кухарчука. Втік ойкати та жаліти себе до каюти. А марно. Судно йшло тепер за хвилею, хитавиця зменшилася, і ми могли б останній раз поїсти гарячої страви «макарони по-флотськи, тільки без м’яса» перед тим гармидером, що почався за кілька годин.

* * *

Одеса, помилившись із довгостроковим прогнозом, тепер виправилася і впевнено пророкувала нам кінець світу в найближчу добу. Північно-східний вітер 18–23 метри на секунду, пориви до 25 метрів і висоту хвилі 30–35 дециметрів. Ви вмієте переводити дециметри в метри і метри на секунду в кілометри на годину? На нас зі швидкістю 90 кілометрів на годину мчав зимовий ураган і гнав поперед себе отари триметрових пінних баранів. І все на наші нові ворота.

Добре, що ми встигли до «Середньої коси» ще до того, як шторм підсилився до урагану, і змогли «взяти її за ніздрю». Так кажуть, коли беруть пароплав на буксир, пропускаючи його через носові клюзи. З нашої палуби «Середня коса» здавалася білим лобастим китом поряд з маленьким, але моторним чорним вельботом китобоїв.

Веселіш, молодці! Підналяжемо, агов! Загарпунив кита наш гарпунник Петров!

Знерухомленого «кита» розвертало лагом до хвилі і нещадно валяло з борту на борт. Ми повинні були розвертати його носом на хвилю й утримувати так. Бо сподіватись, що наші триста кінських сил спроможуться на щось більше, не доводилося.

Тільки от гарпунили вони нас, а не навпаки: у нас не було линемета, який вистрілює на декілька десятків метрів тонким капроновим шнуром, — він чекав на нас у Керчі на складі. Але і цей леткий капроновий провідник ми змогли підхопити лише з третьої спроби. За провідником ми вибрали на борт поліпропіленовий міцний кінець, а вже по ньому нам на борт передали сталевий трос. Чого-чого, а сталевих тросів на будь-якому рибалці завжди із запасом: у справу йде ваєр, який зазвичай тягає трали.

— Буксир кріпити старпомові та боцманові особисто! — наказав Атамас.

— На юті нікому не вештатись ні під яким соусом! — наказав він по трансляції, коли ми дали хід і почали розвертати

1 ... 11 12 13 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"