Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

— Завалиш! — зловтішно сказав Віктор.

— А ви не тикайте, громадянине порушнику! — гримнув сержант.— Виписувати квитанцію будемо чи, може, пройдемо?

Стрільчук зітхнув і поліз до кишені.

Сонети від безсоння.

Перестраховка часто користується псевдонімом «життєвий досвід».

Але ж у декого рудиментарний орган — це голова.

Всі люди брати. Навіть тещі.

«У поезії нема генералів». Нащо ж їй стільки рядових?

З усіх фортець найнадійніше заброньовані готелі.

Доримувався до білого вірша.

Деякі службові характеристики нагадують гру в підкидного.

— Гумор? То від лукавого...

Добре думати про вічність.

У наших ресторанах.

Мав хвилин сто вісімдесят вільних, а тому сміливо зайшов у храм шлунку.

Взвод офіціанток звично тримав оборону біля службового столика. Загнані за найдовші столи різнокаліберні клієнти мляво працювали щелепами.

Поодинокі любителі затишку скніли, як сироти, у сподобаних кутках, крадькома мастячи хліб гірчицею.

Стягнувши по дорозі меню, я навгинці почовгав до вільного столика, очікуючи на шрапнельне:

— Ти б іще за банкетний стіл вперся!..

Минулося.

Втупив очі в меню.

Салат столичний — є.

Салат овочевий — нема.

Рибне асорті — кусається.

Солянка м’ясна — є.

Солянка рибна — нема.

Котлети по-київськи — є.

Судак у тісті — нема.

Лангет — е.

Печеня з грибами — нема.

Пива нема. Є кава-глясе.

Все.

Пішли позіхи...

— Вибачте! — випурхнула молоденька, гарненька, білявенька, чепурненька офіціанточка.— У нас замовлення — за п’ять хвилин. Я вже зайву згаяла. Але порадую вас шампіньйонами — щойно привезли. Рекомендую взяти і в маслі, і в сметані.

Мені відібрало мову.

— Солянка сьогодні невдала, але зелений борщик — як з материних рук, рекомендую, — щебетала білявка, простеляючи свіжу скатертину.

У мене засвербіли очі.

— Асорті не гребуйте: дорого, та мило. Ікорку кладемо до мікрона,— витьохкувала чарівниця.— Шашличок по-карськи рекомендую. Із солодощів вибір, на жаль, невеликий, але дещо знайдеться: банани і кава по-турецьки влаштують?

— Плям... Плям...— млів я.— Випивки!

— Нащо? — сплеснула руками мавка.— Ви такий інтересний, мужчина в соку, а під очима вже мішечки. Це ж від неї, клятої! Хіба що до шашлика візьміть келих хванчкари, а до кави двадцять шість грамів коньячку, вірменського. І ще пляшечку новоросійської пепсі-коли рекомендую.

Я лиш розчулено мугикав.

— Сигарети антинікотинні є в буфеті. Беріть одразу блок,— голубила душу солодоня.— І ще раджу прихопити додому баличок, сулугуні, салямі, буженину найсмачнішу — з хутора Воронкова, що під Борисполем. Я акуратний пакунок загорну. Що вже сім’я зрадіє!

Гаряча сльоза обпекла мені щоку.

— Чудово! — підсумувала принцеса сервісу.— Шампіньйони будуть за сім хвилин. А взагалі не дуже поспі-шайте — у програмі нашого ансамблю сьогодні старовинні романси.

— Може, півлітру? Символічно! Для плануї — стогнав я від захоплення.

— Спиртне з плану знято. На виробіток не впливає, — співав янгольський голосок.

— Я не сплю? Вщипніть мене!

І тут-таки вщипнуло. Боляче! За вухо.

— Куняти на вокзалі будеш! — Ніжне піанісімо враз набрало тембр месіанської труби.

Я підскочив. Перед моїм носом швиргала серветкою-ганчіркою дебела молодиця.

Таки закуняв! Рівно сорок хвилин!

— Що будемо? У розблюдовку заглядав? — Офіціантка налаштувалася чкурнути у безвість.

— Півлітру! — заволав я.— І якогось закусону!

— Та не кричи! — стрельнула очима навсебіч можновладна.— Зараз подам. У графинчику. Бачу, свій хлопець. Не перебирало жебракувате...

Директор заводу промінився.

Я підготувався до найкращого.

— План по обсягу?

— Сто два відсотки.

— План по реалізації?

— Сто один відсоток.

— Кругом вперед? — заяснів я.

— Про що мова! — засяяв директор.

— І останнє...

— Взяли підвищені...

— Я не про це...

— Дякую за увагу!

— Як з продуктивністю праці?

— А-а-а... Порядок...

— Який?

— Залізний!

— Скільки процентів?

— Кого?

— Продуктивності!

— Чого?

— Праці!

— Норма.

— Прошу процент.

— А люди? — зманеврував директор.

— Творці продуктивності? — уточнив я.

— Ну!

— Внесли свій вклад?

— Ого-го-го!

— На скільки процентів?

— А дрібносерійне виробництво? — відбився директор.

— А новітня оснастка? — напосідав я.

— А напружений план? — парирував директор.

— А НТреволюція? — я загнав його в куток.

— Вас зрозумів,— здався директор.— Як благородна людина — кореспондента.

— Отже, продуктивність?

— План недовиконали.

— Не виконали?

— Недовиконали.

— ???

— Ну, майже виконали. З маніпусіньким недо,— і директор для наочності показав мені півмізинця.

— То виконали чи...

— Іще б ледь-ледь,—директор підстрибнув у кріслі,— і в дамках!

— То виконали чи не виконали? — приречено тягнув я.

— Рецидиви лобової журналістики! — перейшов у наступ директор.

— Виконали?

— Недо...

— Не виконали?

— До...

— Ре!

— Мі!

— Фа!

— Соль!

— Ля!

— Сі!

— Не пита-ай...— чомусь затягнув я.

— Не пита-ай, чого в мене заплакані очі,—приємним баритоном підтягнув директор. І звичним рухом увімкнув світлове табло.

На екранчику дужа рука затуляла рота пустобрехові. Напис проголошував: «Час — матеріальна цінність».

Я втер зволожені очі записничком і тихо запитав:

— Що таке «перенедопив»?

У директорових очах майнула зацікавленість, і він вимкнув табло.

— Вперше чую!

— Це коли випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів.

— Го-го-го-го... Люблю парадокси! — І директор натиснув кнопку селектора: — Головного інженера. Це ти? Катай сюди! У мене кореспондент — послухаємо побрехеньки. Про наші успіхи я вже розповів...

Була собі в одному місті торговельна база. Величенька, багатенька, але невезуча.

Впродовж багатьох років з цієї бази жили її працівники та працівники ОБХСС. Перші — на зарплату. Другі — виключно на зарплату.

ОБХСС, як і було в дійсності, з’явиться в оповіді двічі. На кульмінаційний момент та розв’язку.

А сюжет рухатиме торгівля. Точніше — один її представник.

Молодий дипломований спец Ігор Ох прийняв базу замість товариша, якого певний час називатимуть не товаришем, а суворо й урочисто — громадянином. Як зазначалося в експозиції, ця база була невезучою. її один за одним очолювали товариші, яких потім довго називали громадянами.

Ох навів порядок досить швидко, але дивним для бази методом: по руках давав, а сам не брав. Понад те — він розбазарив базу бази: звільнив досвідчених торговельних зубробізонів, які теж