Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Інтерв’ю з колоритним дідом 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтерв’ю з колоритним дідом" автора Андрій Степанович Крижанівський. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 48
Перейти на сторінку:
— передражнив сержант.— Це професор Муромець — бог криміналістики! Мені йому завтра екзамен складати...

— Завалиш! — зловтішно сказав Віктор.

— А ви не тикайте, громадянине порушнику! — гримнув сержант.— Виписувати квитанцію будемо чи, може, пройдемо?

Стрільчук зітхнув і поліз до кишені.

КОНТЕКСТИ

Сонети від безсоння.

Перестраховка часто користується псевдонімом «життєвий досвід».

Але ж у декого рудиментарний орган — це голова.

Всі люди брати. Навіть тещі.

«У поезії нема генералів». Нащо ж їй стільки рядових?

З усіх фортець найнадійніше заброньовані готелі.

Доримувався до білого вірша.

Деякі службові характеристики нагадують гру в підкидного.

— Гумор? То від лукавого...

СМАЧНОГО!

Добре думати про вічність.

У наших ресторанах.

Мав хвилин сто вісімдесят вільних, а тому сміливо зайшов у храм шлунку.

Взвод офіціанток звично тримав оборону біля службового столика. Загнані за найдовші столи різнокаліберні клієнти мляво працювали щелепами.

Поодинокі любителі затишку скніли, як сироти, у сподобаних кутках, крадькома мастячи хліб гірчицею.

Стягнувши по дорозі меню, я навгинці почовгав до вільного столика, очікуючи на шрапнельне:

— Ти б іще за банкетний стіл вперся!..

Минулося.

Втупив очі в меню.

Салат столичний — є.

Салат овочевий — нема.

Рибне асорті — кусається.

Солянка м’ясна — є.

Солянка рибна — нема.

Котлети по-київськи — є.

Судак у тісті — нема.

Лангет — е.

Печеня з грибами — нема.

Пива нема. Є кава-глясе.

Все.

Пішли позіхи...

— Вибачте! — випурхнула молоденька, гарненька, білявенька, чепурненька офіціанточка.— У нас замовлення — за п’ять хвилин. Я вже зайву згаяла. Але порадую вас шампіньйонами — щойно привезли. Рекомендую взяти і в маслі, і в сметані.

Мені відібрало мову.

— Солянка сьогодні невдала, але зелений борщик — як з материних рук, рекомендую, — щебетала білявка, простеляючи свіжу скатертину.

У мене засвербіли очі.

— Асорті не гребуйте: дорого, та мило. Ікорку кладемо до мікрона,— витьохкувала чарівниця.— Шашличок по-карськи рекомендую. Із солодощів вибір, на жаль, невеликий, але дещо знайдеться: банани і кава по-турецьки влаштують?

— Плям... Плям...— млів я.— Випивки!

— Нащо? — сплеснула руками мавка.— Ви такий інтересний, мужчина в соку, а під очима вже мішечки. Це ж від неї, клятої! Хіба що до шашлика візьміть келих хванчкари, а до кави двадцять шість грамів коньячку, вірменського. І ще пляшечку новоросійської пепсі-коли рекомендую.

Я лиш розчулено мугикав.

— Сигарети антинікотинні є в буфеті. Беріть одразу блок,— голубила душу солодоня.— І ще раджу прихопити додому баличок, сулугуні, салямі, буженину найсмачнішу — з хутора Воронкова, що під Борисполем. Я акуратний пакунок загорну. Що вже сім’я зрадіє!

Гаряча сльоза обпекла мені щоку.

— Чудово! — підсумувала принцеса сервісу.— Шампіньйони будуть за сім хвилин. А взагалі не дуже поспі-шайте — у програмі нашого ансамблю сьогодні старовинні романси.

— Може, півлітру? Символічно! Для плануї — стогнав я від захоплення.

— Спиртне з плану знято. На виробіток не впливає, — співав янгольський голосок.

— Я не сплю? Вщипніть мене!

І тут-таки вщипнуло. Боляче! За вухо.

— Куняти на вокзалі будеш! — Ніжне піанісімо враз набрало тембр месіанської труби.

Я підскочив. Перед моїм носом швиргала серветкою-ганчіркою дебела молодиця.

Таки закуняв! Рівно сорок хвилин!

— Що будемо? У розблюдовку заглядав? — Офіціантка налаштувалася чкурнути у безвість.

— Півлітру! — заволав я.— І якогось закусону!

— Та не кричи! — стрельнула очима навсебіч можновладна.— Зараз подам. У графинчику. Бачу, свій хлопець. Не перебирало жебракувате...

СЛОВА

Директор заводу промінився.

Я підготувався до найкращого.

— План по обсягу?

— Сто два відсотки.

— План по реалізації?

— Сто один відсоток.

— Кругом вперед? — заяснів я.

— Про що мова! — засяяв директор.

— І останнє...

— Взяли підвищені...

— Я не про це...

— Дякую за увагу!

— Як з продуктивністю праці?

— А-а-а... Порядок...

— Який?

— Залізний!

— Скільки процентів?

— Кого?

— Продуктивності!

— Чого?

— Праці!

— Норма.

— Прошу процент.

— А люди? — зманеврував директор.

— Творці продуктивності? — уточнив я.

— Ну!

— Внесли свій вклад?

— Ого-го-го!

— На скільки процентів?

— А дрібносерійне виробництво? — відбився директор.

— А новітня оснастка? — напосідав я.

— А напружений план? — парирував директор.

— А НТреволюція? — я загнав його в куток.

— Вас зрозумів,— здався директор.— Як благородна людина — кореспондента.

— Отже, продуктивність?

— План недовиконали.

— Не виконали?

— Недовиконали.

— ???

— Ну, майже виконали. З маніпусіньким недо,— і директор для наочності показав мені півмізинця.

— То виконали чи...

— Іще б ледь-ледь,—директор підстрибнув у кріслі,— і в дамках!

— То виконали чи не виконали? — приречено тягнув я.

— Рецидиви лобової журналістики! — перейшов у наступ директор.

— Виконали?

— Недо...

— Не виконали?

— До...

— Ре!

— Мі!

— Фа!

— Соль!

— Ля!

— Сі!

— Не пита-ай...— чомусь затягнув я.

— Не пита-ай, чого в мене заплакані очі,—приємним баритоном підтягнув директор. І звичним рухом увімкнув світлове табло.

На екранчику дужа рука затуляла рота пустобрехові. Напис проголошував: «Час — матеріальна цінність».

Я втер зволожені очі записничком і тихо запитав:

— Що таке «перенедопив»?

У директорових очах майнула зацікавленість, і він вимкнув табло.

— Вперше чую!

— Це коли випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів.

— Го-го-го-го... Люблю парадокси! — І директор натиснув кнопку селектора: — Головного інженера. Це ти? Катай сюди! У мене кореспондент — послухаємо побрехеньки. Про наші успіхи я вже розповів...

ГІПЕРБОЛА

Була собі в одному місті торговельна база. Величенька, багатенька, але невезуча.

Впродовж багатьох років з цієї бази жили її працівники та працівники ОБХСС. Перші — на зарплату. Другі — виключно на зарплату.

ОБХСС, як і було в дійсності, з’явиться в оповіді двічі. На кульмінаційний момент та розв’язку.

А сюжет рухатиме торгівля. Точніше — один її представник.

Молодий дипломований спец Ігор Ох прийняв базу замість товариша, якого певний час називатимуть не товаришем, а суворо й урочисто — громадянином. Як зазначалося в експозиції, ця база була невезучою. її один за одним очолювали товариші, яких потім довго називали громадянами.

Ох навів порядок досить швидко, але дивним для бази методом: по руках давав, а сам не брав. Понад те — він розбазарив базу бази: звільнив досвідчених торговельних зубробізонів, які теж

1 ... 11 12 13 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв’ю з колоритним дідом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтерв’ю з колоритним дідом"