Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що правда, те правда, – підтвердив боцман Хоук, – ось тільки балакучих собак ніколи не існувало.
Команда «Пілігрима» дуже б здивувалася, дізнавшись, що собаки, що розмовляють, існують, і що в одного данського вченого жив пес, який вмів чітко вимовляти слів зо двадцять. Проте, непролазні хащі розділяли здатність до говоріння та розуміння людської мови. Голосові зв’язки собаки данського вченого були влаштовані таким чином, що він міг видавати виразні звуки, проте значення слів він розумів так само як, скажімо, папуга, сойка чи сорока. Для всіх «балакучих» тварин слова – різновид співу чи крику, значення яких залишається недосяжним для них.
Попри все Дінго став героєм дня на борту «Пілігрима». Варто зазначити, що він ніскілечки не загордився від цього. Капітан Халл неодноразово повторював один й той самий дослід: він розкладав перед собакою дерев’яні кубики і Дінго, не вагаючись, безпомилково кожного разу обирав з-поміж усіх саме ті, з літерами «С» та «В». Декілька разів капітан Халл проводив експеримент в присутності кузена Бенедикта. Однак, вченого вабили виключно комахи і поведінка Дінго минула повз його увагу. Проте, одного разу, він зглянувся і провів коротку лекцію з цієї теми.
– Не слід вважати, – промовив він, – що лише собаки такі кмітливі. І вони, і інші подібні до них тварини насправді слідують інстинкту. Згадайте хоча б кнурів, які тікають з корабля, приреченого на загибель; згадайте бобрів, які передбачають підйом води в річці і добудовують зверху свої греблі; згадайте віслюків, які мають дивовижну пам’ять; згадайте, зрештою, про коней власників Нікомеда Скандерберга та Оппієна – вони померли з горя після смерті своїх господарів. Існують і інші тварини, що прославляють своїх родичів. Відомі випадки, коли чудово навчені птахи писали слова під диктант свого вчителя без помилок, коли папуги рахували гостей в кімнаті з точністю, якій позаздрив би обчислювач Бюро довготи і широти. Хіба не існувало папуги, за якого заплатили сто золотих через те, що він читав без запинки якомусь кардиналу, своєму хазяїнові, увесь Символ віри? Зрештою, хіба ентомолог не мусить відчувати гордість, коли він бачить, як звичайні комашки демонструють докази високорозвиненого інтелекту, підтверджуючи вираз «In minimis maximus Deus»[22]? Адже мурахи могли б посперечатися з будівничими наших великих міст, водяний павук-сріблянка, не знаючи законів фізики, створюють повітряні дзвоники, а блошиці везуть екіпажі, як справжні рисаки, виконують стройові вправи не гірше від карабінерів, стріляють з гармат краще за дипломованих артилеристів, випускників Вест-Поінт[23]. Ні, цей ваш Дінго не заслуговує надмірної похвали. Якщо він так добре знає алфавіт, то це зовсім не через його мудрість: просто він належить до ще не відомої в зоології породи «canis alphabetias» – «письменних собак» з Нової Зеландії.
Проте ця палка промова заздрісного ентомолога ніскільки не принизили Дінго в очах мешканців «Пілігрима», а бак, як і раніше, вважав його справжнім дивом. Лише Негоро не поділяв загального захвату від собаки. Можливо, він вважав її зарозумілою. Дінго ставився до кока так само вороже і Негоро не згаяв би шансу відплатити йому за це, якщо б Дінго не міг постояти за себе, по-перше, і якщо б, по-друге, він не став улюбленцем всього екіпажу.
Тепер Негоро більше ніж раніше уникав Дінго. Це не завадило Дікові Сенду помітити, що після випадку з кубиками взаємна ненависть людини та собаки посилилася. В цьому було дещо незрозуміле.
Десятого лютого норд-ост, змінюючись постійно нестерпним безвітрям, під час яких «Пілігрим» стояв на місці неначе вкопаний, почав затихати і капітан Халл почав сподіватися на швидку зміну вітру. Він мріяв про північно-західний вітер, який дозволив би шхуні підняти всі вітрила. «Пілігрим» покинув Оклендський порт всього дев’ятнадцять діб тому. Затримка була не такою ж великою і за попутнього вітру, на всіх вітрилах, шхуна могла надолужити втрачене. Проте бажані зміни вітру ще не наступили. Залишалося чекати.
Ця частина океану була зовсім безлюдною. Жоден корабель не проходив тут. Мореплавці, здавалося, назавжди покинули цю широту. Китобійники, які полювали в південних полярних морях, ще не збиралися повертатися додому і «Пілігрим», покинувший місце полювання через непередбачувані обставини раніше запланованого, не сподівався на зустріч з яким-небудь побратимом на півшляху до тропіку Козерога.
Трансокеанські ж пакетботи, як вже зазначалося, виконували свої рейси між Америкою та Австралією набагато нижче за широтою.
Однак, саме тому, що море було таким пустельним, воно особливо привертало увагу. Одноманітне на погляд поверхневого глядача, для справжніх моряків, для людей, які вміють бачити та здогадуватися, воно здавалося безмежно різноманітним. Зрадливі його води захоплюють тих, хто має багату уяву и відчуває поезію океану. Ось пливе пучок морської трави, ось довга водорость розпласталася на воді легким хвилястим візерунком, а ось хвилі погойдують уламок дошки; так хочеться відгадати, звідки він тут узявся? Безкрайній простір підживлює багату уяву. В кожній із частинок цієї води – і в тій, що лине парою до неба, і в тій, що повертається зливою до моря, – містить в собі, можливо, тайну якої-небудь катастрофи. Як можна не заздрити тим допитливим головам, які вміють вивідати в океану всі його таємниці, підійматися від вічно-рухомих його вод до небесних висот.
І повсюдно вирує життя: під водою і над водою! Пасажири «Пілігриму» дивилися як полюють на маленьких рибок зграї перелітних птахів, які покинули приполярний простір, передчуваючи зиму. Дік Сенд, навчившись у Джемса Уелдона багатьом корисним речам, зокрема, майстерності влучно стріляти, довів, що він однаково вправно володіє рушницею та револьвером: він підстрелив декількох із цих стрімких літунів.
Над водою кружляли буревісники: деякі зовсім білі, інші – з темною смужкою на крилах. Іноді пролітали зграйки капських голубів, а в товщі води стрілою проносилися пінгвіни, які на суші виглядають так кумедно та незграбно. Однак, за словами капітана Халла, короткі крила слугують пінгвінам справжніми плавниками; у воді ці птахи можуть змагатися з найшвидшими рибами, так що моряки іноді помилково сприймають їх за тунця.
Високо в небі ширяли гігантські альбатроси, розкинувши крила розмахом в десть футів. Вони сідали на воду и занурювали в неї свій дзьоб в пошуках здобичі.
Ці картини, безперестанку змінюючи один одного, захоплювали дух. Лише глибоко байдужому до природи море може здатися одноманітним.
Вдень 10 лютого місіс Уелдон, прогулюючись палубою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.