Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

Адамс зіскочив з коня і збирався доповісти про все комендантові, що стояв на подвір'ї біля рудої кобили. Сміт зморщив лоба і на першому ж слові обірвав молодого раурайтера:

— Адамсе, чому ти так забарився з цим червоношкірим? Ти, певно, ніколи не збагнеш, що таке наказ. Гречкосій ти, а не солдат. Зараз ти впустив сюди дакоту з незав'язаними очима, щоб дати йому змогу вивідати усе в нашому форті?

Раурайтер не розгубився…

— Майоре! Те, що дакота може побачити на подвір'ї, він уже бачив багато років тому. Йому не треба зав'язувати очей. Будете ви говорити з ним, чи мені відправити його?

До Сміта і Адамса підступив елегантний лейтенант.

— Що це за червоношкірий собака? — спитав він пошепки. — У цього типа є кінь. А втім, Адамс мусить знати, кого привів сюди.

Поки вони розмовляли, індієць сидів на коні, наче статуя. Тримаючись на деякій відстані, його з усіх боків обступили цікаві солдати.

Адамс завжди почував глибоку антипатію до лейтенанта Роуча.

— Авжеж, — сказав він зневажливо і неприязно, — я знаю, кого привів у форт.

— Хто ж це такий?

— Токай-іхто, вождь Ведмежого братства.

Сміт і Роуч аж здригнулися від несподіванки.

— Адамсе! — вигукнув Сміт. — Це, може, той червоношкірий собака, що напав на наш транспорт?!

— Саме він. Майоре, мені здається, що він хоче вести з вами переговори.

— Адамсе, я не чекав від тебе такої безглуздої сваволі! Що значить вести переговори? Мерзотник пограбував наші боєприпаси і знищив наших солдатів…

Сміт обернувся до індійця.

— Дакота! — почав він. — Ти напав на наш транспорт і повбивав наших солдатів та офіцерів. В наших очах ти розбійник і вбивця, з яким я ніяких переговорів вести не хочу. До того ж ти приїхав сюди з незав'язаними очима! Ти не солдат, а шпигун! За нашими законами шпигунів вішають!

Адамс похмуро глянув на майора. Що це означає? Може, він погрожує не всерйоз, а хоче тільки «викласти свою точку зору», як він любить говорити, щодо Адамса, який вчинив всупереч наказові, і щодо індійця, який повинен відчути усю безправність свого становища червоношкірого? В такому разі майор погано обізнаний з вдачею індійців та їхнім поняттям про честь. Для індійця слово честі є словом честі, а не забавкою. Бути повішеним вважається в індійців страшенною ганьбою. І взагалі говорити так з Токай-іхто було образою, що могла вкрай роздратувати вождя.

В очах дакоти спалахнули небезпечні вогники.

— Майоре Сміт! Я приїхав сюди не криючись. Один з ваших людей супроводив мене. Я залишу цей форт так само вільно, як і прийшов у нього, або ти ошуканець і нечесна людина.

Обличчя Сміта почервоніло від гніву, а жили на скронях налилися кров'ю.

— Червоношкірий собако! Ти не вартий того, щоб у відношенні до тебе дотримуватись правил офіцерської честі, і я вчиню так, як велить мені моя власна честь. Якщо Адамс гарантував тобі вільний вихід… Адамсе, ти зробив це?

— Так, звичайно, — уперто відповів хлопець.

— Тоді ти вийдеш звідси вільно, червоношкірий. Я не визнаю брехні й обману. Іди… Але тільки-но ти опинишся за ворітьми, цей закон втрачає свою силу.

Вождь поглянув навколо, ніби щось зважуючи.

— Гаразд, — промовив він, — нехай буде так. Я залишу це місце так само вільно, як і вільно прийшов сюди. Коли я вже буду за ворітьми, ви можете робити зі мною, що хочете, можете навіть спробувати вбити мене. Я сказав усе. Хуг!

Усі присутні схвально поставились до такого рішення коменданта і до слів вождя. На їх думку, це був смертний вирок для індійця. Він лише замість мотузки вибрав собі кулю.

Адамс підійшов до коменданта.

— Майоре, — сказав він, — на вашу думку, я припустився помилки. Але те, що має статися зараз, — вбивство.

— Замовкни, раурайтере Адамс. У червоношкірого вистачить мужності: він знає, чого хоче. Він сам вирішив свою долю.

Юнак глянув на індійця, на обличчі того з'явився ледь вловимий глузливий вираз. На одну хвильку погляди білявого Адамса і дакоти зустрілися, й індієць майже непомітно ворухнув повіками. «Полиш справу на мене», — означало це.

Адамс одійшов убік.

В цю мить пролунало два постріли. Адамс обернувся. Він побачив у руці майора димучий пістолет. На відстані кількох метрів стояв лейтенант Роуч із скривавленою рукою. Він упустив пістолет, і один з солдатів саме підіймав його.

— Я запобіг порушенню обіцянки, — сказав сивий майор. — Лейтенант Роуч, ви ж знали, що червоношкірому гарантовано вільний вихід за ворота!

Пронісся приглушений гомін — усіх обурила поведінка молодого лейтенанта. Роуч з розлюченим обличчям відійшов геть і зник у будинку коменданта. Тільки тепер Адамс збагнув, що сталося. Роуч хотів підступно застрелити індійця, а Сміт пострілом вибив з його руки пістолет, бо інакше уже не міг відвернути цей ганебний вчинок. Адамс радів.

Старий все ж таки найчесніший з усіх, незважаючи на його чудернацькі погляди.

Сміт наказав відчинити ворота. Поволі розсунув вартовий важкі стулки. Більшість раурайтерів і солдатів з'юрмилися біля них. Дехто сів на коней, які були напохваті і виїхали за ворота, щоб на всякий випадок відрізати шлях індійцеві. Кілька чоловік стало біля бійниць в частоколі, але зробили це неохоче і лише за суворим наказом майора, бо думали, що з цих сторожових постів вони не зможуть взяти участь у стрілянині. Адже червоношкірий мав виїхати крізь ворота.

Вождь, певно, і собі підготувався, але так, що ніхто нічого не зрозумів. Рушницю у шкіряному чохлі він спробував прикріпити до волосяної петлі на загривку жеребця. Призначення цієї петлі Адамс знав дуже добре: індійці