Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Агент №13 📚 - Українською

Читати книгу - "Агент №13"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Агент №13" автора Андраш Беркеші. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 102
Перейти на сторінку:

— Я запрошую в гості того, кого сам хочу. Від тебе ж вимагається поважати моїх гостей.

— Цілком вірно, — погодився Казимир. — Заради тебе мушу їм лизати задницю. — А про себе подумав: «Пішов би він під три чорти! Чому це я мушу повзати перед ним навкарачки?! Зрештою, не дипломат же я!»

— Цього піхто від тебе не вимагає! — вигукнув професор.

Казимир підвівся на лікті, вороже глянув на професора. Потім заплющив очі. В його уяві постала сцена: Віктор Меннел, дядько, мати, що поквапливо збирає зі столу посуд. Меннел сидить на головному місці, немов казковий принц, якого доля закинула зі Сходу на берег Балатону і який зупинився в Таборі тільки для того, щоб своєю присутністю підняти авторитет професора. Дядько Мате з виглядом покірного собаки стежить за кожним рухом молодого велетня, пригощає його кращими стравами. На нього ж не звертають жодної уваги. «Не соромтеся, дорогий Вікторе. Нам було б приємно, якби ви почували себе як вдома». Ось так, просто Вікторе. «Бланко, рідна, спитай в нашого гостя, чи не бажає ще чогось?» — «Ні, ні, професоре. Дякую. Усе — о'кей. Більше нічого не хочеться». Нечуване підлабузництво! Збожеволіти можна! «Я вважаю, любий Вікторе, що паша політика в якійсь мірі негнучка щодо вас. Але нічого не вдієш. Ми мусимо мати на увазі й інших наших партнерів, з другої Німеччини. Гадаю, що ви це розумієте? Налити вам ще? Варто покуштувати!»

Казимир підвівся. Поставив попільницю на стіл і знову вороже глянув на професора.

— Облиш повчати мене, — сказав коротко. — Якщо хочеш, хоч зараз можу покинути твій дім. Дурний був, що не зробив це раніше. Огидно було слухати, як ти упадав перед тим нікчемою.

— Меннел не був нікчемою.

— Я його ненавидів! — випалив Казимир.

— Цього ти досі не казав.

— Не казав, бо ти не питав мене. Тебе заворожив отой неонацист. Так, так! Він був саме ним. Я розмовляв з Меннелом. На мою думку, дядечку, хто прожив чотири роки в готелі «Бухенвальд», той не може легко забути проведені там роки. А ти, мабуть, уже забув. Не хочеш про них пам'ятати.

— Ні, не забув, — сказав Таборі, і його погляд спохмурнів. — Але Віктор Меннел не відповідає за Бухенвальд!

— Можливо. Торік, будучи в Бухенвальді, я оглянув усі приміщення, що залишилися. Бачив музей, крематорій, залізні гаки в стіні, дрюки, шибениці. Цілих два дні я не міг після цього їсти. Ви ж казали, що й мої батьки були там закатовані. Пробач, не буду я упадати перед такими твоїми гостями. Не вимагай ти цього від мене.

— Цього від тебе ніхто не вимагає. Але твої недоречні натяки виводять мене з рівноваги.

— А мене вивела з рівноваги ота фабрика смерті. Не повчай ти мене, дядьку.

До вітальні увійшла Ліза. Професор замовк.

— Бланка попросила замінити її, — сказала жінка. — Я до ваших послуг, панове. Зварити каву?

— Потім, — кинув Таборі. — Як себе почуває Бланка?

— Уже краще, — відказала Ліза. — В неї міцний організм, але ретельніше лікарське обстеження не пошкодило б.

Похмурий вигляд Казимира переконав її в тому, що вони знову посварилися.

— Що з тобою? Стоїш як ошпарений…

— Дядькові не подобається, що я не цілую в задницю пана Губера.

— Не туди гнеш, синку, — заперечив уже мирним тоном Таборі. — Не про це йшлося.

Казимир підійшов до дверей тераси і виглянув у сад.

«Здурів я, чи що, так хвилюватись через них. Начхав я на них». Обернувся. В очах майнула хлоп'яча пустотливість.

— Дядько Мате не вірить, що в Емеді — найкраще кладовище світу, — сказав, мов і не було між ними сварки.

— Авжеж не вірить, бо ще не спочивав на ньому, — відповіла Ліза і підморгнула Казимирові.

— А хіба ви вже спочивали там? — глянув Таборі на жінку.

— Я ще теж ні. Але коли мені часом захочеться помилуватися гарним краєвидом, я йду на кладовище. Від моргу відкривається чудовий ландшафт.

Заскрипіла хвіртка. Обличчя професора нервово засіпалося. Садовою доріжкою повільно крокував Оскар Шалго. Сигара диміла в нього під носом. Поношений солом'яний капелюх кидав тіні на обличчя старого.

«Його ще тут бракувало, — промайнуло в мозку професора. — Свята трійця! Усі в зборі, нікого не бракує. Тільки дай боже нерви, щоб витримати!»

— Слава аллаху! — вигукнув Шалго. — Нарешті я бачу тебе в доброму настрої, Мате.

— В доброму настрої? — здивувався професор.

— Як чорна хмара на обрії, — посміхнувся Шалго і глянув на Казимира. — Здрастуй, хлопче. Коли приїхав?

— Ранком, — відповів Казимир.

— Дивно. Не чув шуму твоєї машини. — Він підійшов до столу і підняв пляшку з коньяком, розглядаючи етикетку.

— Я залишив машину на станції техобслуговування, — відповів інженер. — А чисті чарки знайдете в буфеті.

— Хочеш, щоб я винив? Ну, що ж…

— Не переборщи, любий, — застерегла Ліза, — на сьогодні вже досить…

— Згоден, але із запасів професора варто покуштувати, — заперечив Шалго і понюхав напій у своїй чарці. Який аромат!.. — Він пригубив і почав смакувати «Мартелл». — Треба віддати належне, добрий в тебе смак. Ой, згадав. Чи не маєш іще кілька штук отих ароматних кубинських сигар?

— Якщо ти ще не скурив їх, — відповів Таборі і глянув у бік гаража.

— Останній раз там залишалось у коробці ще три штуки, — згадав Шалго. — Мабуть, сьогодні докурю їх.

Казимир засміявся.

— І нахаба ж ти, — вирвалось у Лізи.

— Ну, чого це я нахаба? Просто полюбляю кубинські сигари. Це моя слабість, нічого не вдієш. Я теж не позбавлений вад.

— Я приготую каву, — сказала Ліза і вийшла з кімнати.

Шалго з любов'ю провів її поглядом.

— Немає кращої дружини в світі!

— Дивись не розридайся від щастя, — зіронізував Таборі. — Хоч,

1 ... 11 12 13 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агент №13», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Агент №13"