Читати книгу - "Сміливий чунг"

Чунг і пома не мали ніякого досвіду у виборі їжі, проте добре знали, що можна, а чого не можна їсти. Ось, наприклад, на вітах цього куща безліч таких принадних на вигляд плодів, але чунг і пома навіть не звертають на них уваги. З якогось надламаного стебла стікає густий молочний сік. Та чунг з помою і його обминають. М’яке, кругле, соковите зелене листя майже торкається до їх губ, але вони й до них лишаються байдужими. Напевне, на деяких привабливих на вигляд плодах і травах лежить якась невидима, неусвідомлена заборона, і чунг та пома не наважуються її порушити. Вони вибирали собі їжу, керуючись не досвідом чи свідомістю, а за інстинктом.

Хлібні плоди одного високого куща наситили їх ще більше, вони відчули спрагу. І замість того, щоб шукати в дуплах на деревах застоялої, смердючої води, вони нахилилися над дзюркотливим потічком. Вода в ньому ніколи не висихала й не випаровувалась. Чиста й холодна, вона приємно їх освіжила.

У той час, як чін-гі пили воду, вмочаючи в неї свої передні кінцівки і потім облизуючи їх, як грі та грау хлебтали її довгими язиками, а дже і мут цілком занурювали в неї свої морди, чунг і пома зачерпували воду долонями, піднімали їх угору й виливали її в рот, обливаючи нею собі животи й груди.

Одного разу маленький чунг зліз із плечей матері й поповз по траві. У нього з’явилось відчуття, якого досі не зазнавав жоден з його предків. Схиливши над ним свій волохатий тулуб, пома дивилася на нього так, наче вперше його бачила. В її очах світилися подив і радість: маленький чунг ліз по землі!

Маленькому чунгові на дереві завжди загрожувала небезпека: відірвавшись під час стрибка матері або з якоїсь іншої причини від її живота, він падав, мов перезрілий плід, на землю, якщо не встигав схопитись за яку-небудь гілку. А це було небезпечно не тільки для малих, а й для дорослих чунгів. Хоч вони спритно і вправно лазили по деревах, легко стрибали з гілки на гілку, проте досить було одного необережного руху — і чунг міг упасти на землю.

Минуло чимало днів, поки чунги наважились зустріти на землі ніч. Легкість, з якою кожен з них приготував собі лігво, ще більше здивувала їх і втішила. Уже не треба було шукати зручне дерево та лягати з острахом на зелений настил, який міг і не витримати ваги їх тіл… Вони просто наламали зелених гілочок, розіслали їх і полягали зверху. Сучки вже не кололи їх у спину, і замість того, щоб згинатися вдвоє, вони зручно влягалися й вільно простягали свої кінцівки. У них було темне, невиразне відчуття, що й раніше, у далекім і давно забутім минулому вони вже ночували на землі.

За прикладом своїх предків вони лягали й засинали горілиць. Тоді жоден хижак не міг напасти на них зненацька — усі чотири кінцівки у них були вільні, і вони могли ними захищатися. І за прикладом попередніх поколінь вони спали не справжнім міцним сном, а лише дрімали, бо здатні були вловити найменший шурхіт і мерщій схопитися, ніби й зовсім не спали.

Життя на землі та смачна їжа чунгам подобалися до такої міри, що вони незабаром зовсім покинули дерева. За старою звичкою і з глибокою вірою в те, що вони назавжди врятувалися від суворих і сильних хижаків, чунги невеличкими групами розбрелись по лісу. Вже ніяка небезпека їм не загрожувала. Жодна з тварин, що жили ще недавно в лісі, не з являлась між деревами. Ліс тепер належав тільки їм. І згодом вони почали забувати, коли й чому злізли на землю. Спогади про ми-ші та про повідь почали поступово стиратися з їхньої пам’яті.

Та одного разу між деревами знову почулися чиїсь кроки.

Першими тваринами, яких побачили чунг і пома, були двоє пістрявих дже. Вони розсунули широколисті віти кущів і вистромили свої тупі мордочки. Чунг і пома, вражені, завмерли від несподіванки — так давно вони не бачили інших тварин, крім чін-гі та крі-рі! Але одразу ж згадали, що дже — найсумирніші й найполохливіші істоти, і швидко заспокоїлись. Було тільки дивно, як дже зосталися живими? Хіба вони не загинули разом з іншими тваринами?

Але слідом за дже з’явився тонконогий гу, а за ним — інші тварини, які, щоправда, живились травою та листям і не викликали тривоги у чунгів. Проте пому почало непокоїти почуття недовіри й настороженості: появу цих тварин вона пов’язувала з безпосередньою загрозою для маленького чунга. Малий уже навчився самостійно лазити по деревах і стрибати по гіллі, проте був ще зовсім немічний і потребував постійного захисту й допомоги. Звівшись на задні кінцівки, він ледве досягав їй до стегон. І коли одного разу перед ними зненацька з’явився червоний гу, налякана пома випросталась і погрозливо та глухо заричала. Зляканий гу кинувся тікати.

Коли ж у лісі з’явився товстий мут, почуття неспокою охопило не тільки пому, а й усіх інших чунгів: сутичка з ним не віщувала нічого доброго для кожного з них. Мут був страшенно дурний, легко впадав у безглузду лють і міг без усякого приводу кинутись на першу-ліпшу тварину. Очі його наливалися кров’ю, і тоді він, мов скажений, махав на всі боки своїм жахливим рогом.

Серед кущів замиготіло й кілька щетинистих гру-гру, які своїми писками рили землю. Загнутими догори довгими іклами вони з дивовижною швидкістю викопували з землі коріння та цибулини. З такою ж легкістю та вправністю вони могли розпанахати й товсту шкуру бі-гу від голови до самого хвоста. Звичайно гру-гру не нападали на тварин, та коли їх зачіпали,