Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Аладдін і чарівна лампа 📚 - Українською

Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аладдін і чарівна лампа" автора Арабська культура. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 24
Перейти на сторінку:
запорука нашого благополуччя. А не стане її — то й щастя наше пропаде, загинемо у злиднях.

— Про це не турбуйся, синку! Чи ж я нерозумна, щоб комусь про неї розповідати?

Запевнивши сина, що мовчатиме про лампу, мати накинула поверх одягу покривало, загорнула таріль із самоцвітами у шовкову хустину і пішла до султанового палацу. Вона поспішала, аби встигнути до султана ще до того, як там почнеться стовпотворіння.

Коли вона підійшла до палацу, то у двір саме заходив головний султанський візир із кількома вельможами. Уже згодом двір заповнили візири, вельможі, еміри, інші шановні і знатні особи, а потім до них вийшов і сам султан. Усі присутні вишикувалися у ряди. Султан сів на трон, а решта стояли, схрестивши руки на грудях на знак поваги до нього. Згодом султан наказав усім сісти, і кожен зайняв своє місце. Розпочався розгляд скарг, султан вирішував кожну справу так, як годилося, даючи шану справедливості: наказував, забороняв, дозволяв, настановляв… Коли ж засідання скінчилося, султан наказав усім розійтися.

А мати Аладдіна, вичікуючи зручного моменту, щоб звернутися до султана, так і не наважилася наблизитися. Не щодня ж вона зустрічається з царями! Побачивши, що засідання скінчилося і султан пішов до себе в гарем, вона повернулася додому. Коли підійшла до свого сина з порцеляновим тарелем, наповненим самоцвітами, розпач і збентеження, мабуть, були написані на обличчі юнака, але мати заспокоїла його:

— О дитино моя, — сказала, — сьогодні я була у царському дворі, побачила султана і трохи заспокоїлася. Але засідання закінчилося, а я, як і багато інших людей, не встигла приступити до султана. Та завтра, будь певен, я знову піду і зроблю усе так, як ми домовилися.

Почувши, що мати має намір довести справу до кінця, Аладдін дуже втішився. Хоча він і розраховував, що все буде зроблено за один день — бо ж усі закохані надзвичайно нетерплячі, — але тієї ночі він заснув спокійно. Наступного ранку мати Аладдіна знову вирушила до палацу султана, де, на жаль, довідалася, що збори відбуваються лише двічі на тиждень і наступні очікуються тільки за три дні. Тож вона повернулася додому і цього разу без втішних новин для Аладдіна. Так вона відвідувала палац іще шість разів. Кожного разу вона зупинялася у дверях, аби султан її бачив, однак не підходила до нього.

Коли вона усьоме прийшла до султана з тарелем самоцвітів, то, як і всі попередні рази, стояла у дверях, очікуючи закінчення зборів та свого шансу. Цього разу, коли султан разом із головним візиром проходили повз неї до палацу, владика звернувся до візира:

— О візире, ось уже п’ять або шість днів я бачу цю стару жінку, яка приходить до дверей палацу і стоїть там, тримаючи в руках щось під покривалом. Ти не знаєш, хто ця жінка і чого їй треба?

— О володарю, — сказав візир, — ти знаєш сам, що ці жінки приходять до тебе з усілякими дурницями. Може, вона прийшла скаржитися на чоловіка або ще з чимсь, не вартим твоєї уваги.

Але султана не вдовольнила така відповідь, і він наказав:

— Коли ця жінка прийде наступного разу, то підведеш її одразу до мене.

— Слухаю і корюся, о царю над царями! — відповів візир.

А мати Аладдіна, яка вже звикла ходити до султанового палацу, пішла туди і на наступне засідання. Султан помітив її при вході, і промовив:

— О візире, ось та жінка, про яку я питав тебе минулого разу. Приведи-но цю нещасну, я хочу вислухати її прохання.

І візир наказав одному з емірів привести матір Аладдіна. Коли емір підвів її, вона низько вклонилася султанові, поцілувала землю перед ним, побажала довгих років щасливого життя і всіляких благ. І султан сказав їй:

— О жінко, ось уже багато днів поспіль ти приходиш сюди і стоїш у дверях. Якщо ти прийшла просити мене про щось — говори. Я виконаю твоє бажання.

Мати Аладдіна знову поцілувала землю перед ним, ще раз побажала султанові всіляких благ і лише тоді мовила:

— О царю над царями, я справді прийшла до тебе з проханням. Та перш ніж осмілюся його вимовити, прошу тебе не карати мене, почувши це, бо воно може неабияк тебе здивувати і навіть розгнівити.

Такі слова ще більш заінтригували султана. Він пообіцяв помилувати її, бо був добрим, і звелів усім присутнім, окрім головного візира, покинути двір. Коли вони залишилися втрьох, султан звелів Аладдіновій матері:

— О жінко, розповідай, у чому полягає твоє прохання? Я обіцяю не гніватися на тебе.

— О царю над царями, — мовила жінка, — спершу прошу твого прощення!

— Нехай простить тебе Аллах, жінко!

І тоді вона мовила:

— О царю над царями! Я вдова і маю єдиного сина Аладдіна. Коли твоя прекрасна донька, царівна Бадр аль-Будур, заїхала в місто до лазні, мій син сховався за дверима, щоб поглянути на неї, і побачив, що вона найвродливіша від усіх і усього, що він бачив раніше. Він закохався із першого погляду, без неї йому немилим стало життя, і він довго умовляв мене, щоб я благала у твоєї величності дозволу видати її за нього. Якби він не налякав мене тим, що не буде жити без неї, я б не посміла турбувати тебе, о царю над царями, своїм проханням. А тепер я лиш маю надію, що ти пробачиш мене, нещасну.

Коли султан почув таке божевільне прохання жінки, то не розлютився, бо був доброю людиною, а посміхнувся і запитав:

— А хто він такий, твій син, і що ти тримаєш під покривалом?

Побачивши, що султан не розгнівився, а навпаки, посміхається, мати Аладдіна розв’язала шовкову хустину і поклала перед ним порцеляновий таріль із самоцвітами. Від їх сліпучого блиску засяяв увесь палац, і султан розгубився: він був вражений красою та розмірами коштовних каменів і примовляв сам до себе: «У моїх скарбницях не знайдеться жодного такого самоцвіта! Гадаю, у скарбницях

1 ... 11 12 13 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аладдін і чарівна лампа"