Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Морська чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Морська чайка"

311
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морська чайка" автора Юрій Оліферович Збанацький. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 66
Перейти на сторінку:
і різну траву та бур'яни. Нав'язали по такій в'язанці, що ледве дотягли додому.

Повернувшись на Косьчине подвір'я, ми зустріли бабусю. Косьчина бабуся зовсім не схожа на мою. Висока, чорна, як циганка: моя сердита, а ця — просто люта.

— Де це ти швендяєш? — прохрипіла вона.

Але побачивши, що ми притягли корм для кіз та кролів, бабуся враз пом'якшала.

— Ну, молодець, а я вже думала шкуру на тобі спустити. Вже сонце за обід повернуло, а кози голодні. А це ж чий такий білоголовий?

— Це до Кузьми Івановича приїхав, бабусю, — охоче пояснив Коська.

То ти Оксанчин будеш, чи що?

— Еге ж, — кажу.

Бабуся довго свердлила мене очима, потім погладила по голові.

— То й мама приїхала?

— Угу, — хитаю головою.

— Ну, молодець. Ідіть собі, гуляйте. Та зайдіть на кухню, рибки поїжте, насмажила щойно.

Косьчина бабуся спочатку мені не сподобалась, а тепер сподобалась дуже. Ми охоче поїли смажених бичків, взяли вудки і подалися знову до моря.

ШПИГУН У СІРНИКОВІЙ КОРОБЦІ

Не встигли ми пройти й ста кроків, як чуємо:

— Сано, йди обідати.

— Зараз, мамо.

— Та скільки ж воно буде те «зараз»?

— Одну хвилиночку, мамо.

— Та яка ж хвилиночка, коли я тебе вже півгодини кличу?

— Півхвилиночки, мамо. Зараз уже його знайдуть.

— Кого знайдуть?

— Та ж шпигуна отого, мамо.

Ми порівнялися з невисокою загорожею і тут, у тіні крислатої черешні, побачили дівчинку. Вона, вдягнена в червоний у білу горошину сарафанчик, сиділа з ногами на столі, прикипівши до книжки. На голові стирчали дві русяві кіски, а з носа сповзали великі рогові окуляри.

— Здрастуй, Оксано! — привітався до дівчинки Коська. Дівчинка, не відриваючи очей від книги, неохоче помахала нам рукою, привіталась.

— Ходім купатися, Оксано.

Тільки тепер дівчинка підвела голову та глянула на нас.

— Га?

Вона була сухорлява, худенька, бліда. Тільки великі сірі очі розумно поблискували з-за круглих скелець. Видно було, вона не збагнула того, що їй запропонував Коська. Потім враз ніби прокинулась, сплигнула зі столу.

— Коська? Це ти, Косько? А я читаю. Ух, коли б ти знав, що я читаю!

За хвилину дівчинка була біля нас.

Вона не зводила з мене допитливих очей і захлинаючись розповідала:

— Книжечка тоненька, навіть і зовсім не товста, «Сніговий метелик» зветься. А я вже багато різних метеликів читала. Думала — це теж такий метелик, аж це не такий, цей цікавіший… Тут знаєш про що? Розказати?

Не діждавшись Косьчиної згоди, дівчинка заторохтіла швидко-швидко, як швацька машинка.

— Тут знаєш про що? Ні, ти не знаєш, бо я й сама не можу зрозуміти, про що. Тут і про те, що ото… ну, ти сам знаєш, коли ото в землі копаються та все відшукують, і про колишнє там є, і про теперішнє, але все те й зовсім нецікаво, головне, що про шпигунів пишеться. Одного шпигуна вже вколошкали, а другий ще живий, його міліція розшукує-розшукує і ніяк не знайде. От-от уже знайде і не знаходить. А я знаю, котрий з них шпигун — от побачиш, це сам професор або отой другий, що розкопки провадить… Але я не хочу, щоб професор, бо він такий добрий-добрий… А чому, скажи мені, Косько, завжди оті, що спочатку добрі, в шпигунів перевертаються? Це тому, щоб одразу не розібрати та щоб було цікаво. А от до чого тут сніговий метелик, я ніяк не зрозумію…

І несподівано дівчинка звернулась до мене:

— А ви до пас надовго приїхали?

Коська поважно пояснив, хто я, до кого приїхав та куди ми йдемо.

— В Данька є морська чайка, — повідомив наприкінці для чогось Коська.

— Ой! — сплеснула руками дівчинка. — Морська чайка! Товста? Про шпигунів? Чи про розвідників?

— Та не книга, — досадливо поморщився Коська. — Звичайна собі морська чайка. Альбатрос отой, що он літає. Робінзон його підбив, а Данько лікує.

— А-а… — протягнула розчаровано Оксана. — А я думала — не справжня чайка. А книжки цікавої ви не привезли? Кажуть, ніби є така книжка, в якій розповідається про шпигуна, що ховався у сірниковій коробці. От цікаво! Я ще такого ніколи не вичитувала…

Я згадав, що в моєму портфелі є чимало різних книжок. Але про шпигуна в сірниковій коробці не було.

— Про шпигуна, — кажу, — немає. Але книг ми привезли багато…

_ Ой! — зраділа Оксана. — То ви мені дайте. «Мідного ґудзика» у вас немає? Або «Молі»? Ух, кажуть, то цікаві книжки…

— Сано, йди обідати!

Це знову Оксанчина мама.

— Зараз, зараз, мамо. Я ось тільки з Коською та Даньком поговорю. Данько мені книжку дасть. Цікаву-цікаву!

На порозі з'явилась Оксанчина мати. Це була ще молода жінка, ну зовсім така, як моя мама. Вона пильно до нас почала приглядатись. Я так і ждав — зараз почне докоряти Косьці за кішку. Але вона про кішку нічого не сказала, а тільки запитала:

— А що там за Данько такий об'явився? Коська охоче пояснив:

— Оце онук Кузьми Івановича, тьотю Надю.

Тьотя Надя сплеснула для чогось руками, поспішила до нас! Коли наблизилась до загорожі, я побачив, що тьотя Надя і зовсім не схожа на Оксану. Оксана бліда, худенька, а

1 ... 11 12 13 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морська чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морська чайка"