Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі"

386
0
02.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Витязь у тигровій шкурі" автора Шота Руставелі. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:
промовив: «Навіть смерті не лякаються коханці.

До міджнурів, люба сестро, мають жаль і злі поганці.

Я, міджнур, любові бранець, мусив мук тяжких зазнати,

Бо мені звеліла люба йти і витязя шукати;

Там, де був я, навіть хмара не посміє пролітати,-

Вас знайшов аж тут, і можеш врятувать мене одна ти!

Образ витязя навіки сповнив душу сумовиту;

Через нього став шаленцем і сумний блукав по світу.

Тож склади свій вирок, діво: чи звільни мене від гніту,

Давши жить, чи вбий, прирікши на журбу несамовиту!»

І приємніші, ніж перші, він почув слова дівиці:

«Ти знайшов найліпший засіб допитатись таємниці.

Спершу тільки лють збудили у душі загрози ниці,

Та тепер здобув ти друга і сестру над всі сестриці.

Вірно ти зробив, так палко заклинаючи любов'ю,-

їй я вірю, не піддавшись ні грозьбі, ні краснослов'ю.

Дам розраду і пораду я твоєму безголов'ю,

Послужу тобі я ревно і життям своїм, і кров'ю.

Пам'ятай же: як моєї ти послухаєш поради,-

З тим, кого хотів зустріти, тут зустрінешся ти радо;

Не послухаєш - не стрінеш, скільки б сліз не лив з досади,

Прокленеш життя, загинеш од нестерпної надсади».

Витязь мовив: «Давню байку пригадав я зненароку:

Два якихось чоловіки вкупі йшли, піддавши кроку,

Та один із них зненацька у криницю впав глибоку.

Другий бідкався і плакав, бігав з того, з цього боку.

Він гукав до ями: «Друже, залишайся тут, пожди,-

Побіжу я по мотузку, щоб тебе тягти з води!»

Здивувавсь тоді і крикнув хлопець, що зазнав біди:

«Як же я не буду ждати? Звідси ж я втечу куди?»

От і ти тримаєш, сестро, рятівничий мотузок:

Я нічого не подію без твоїх указівок,-

Ти - бальзам од божевілля, так порадь же дальший крок!

Хто б став голову здорову в полотна вгортать шматок?»

Мовить дівчина: «Мені це міркування до вподоби!

Ти - достойний, добрий витязь, в цьому сумнівався хто би?

Тяжко змучившись, знемігши, як од лютої хвороби,

Ти знайшов, нарешті, левня незрівнянної подоби.

Докладніш тобі про нього не повість ніхто в природі,-

Якщо сам він не розкаже, то й повірить іншим годі!

Почекай, щоб він вернувся, і спитай при цій нагоді;

Жди,- нехай троянд не миють сліз потоки повноводі.

Я скажу, якщо почути хочеш наші імена ти:

Таріел - так зветься витязь, в шалі змушений страждати,

А мене, вогнем пойняту, ти Асмат повинен звати,-

Не один, а сотні зойків починають серце рвати.

Більш нічого не промовлю, хоч з тобою й однодумці:

Він блукає і полює, і буяє шал в безумці.

Ми живем отим, що з ловів принесе в мисливській сумці,-

І не знать, чи скоро прийде, чи баритись мав на думці.

Прошу я: зажди на нього, не відходь звідсіль нікуди.

Може, я його вблагаю, як додому він прибуде.

Може, жаль і милосердя западе до нього в груди,-

Втішиш ти тоді кохану, все почувши без облуди».

Витязь дівчини послухав, з нею мисль свою погодив.

Раптом шум вони почули: хтось крізь річку перебродив,-

То, засяявши, як місяць, Таріел на гору сходив.

Заховались вдвох - не в силі Автанділ стаїти подив.

Діва мовила: «До тебе бог являє ласку скору,-

Заховайся ж до печери, щоб не бачив він знадвору,

Бо іще ніхто й ніколи не чинив йому відпору.

Може, якось вмилостивлю душу витязя сувору».

Тільки, вбігши до печери, Автанділ у тьмі зника,-

Таріел уже підходить, відкидає канчука,

Обіймає діву, плаче, сльози ллються, як ріка;

Автанділ же поглядає на обох із тайника.

Кришталевий лик тужливця зжовкнув з туги, як бурштин.

Стисши діву, вбрану в чорне, побивався довго він.

Зброю дівчина забрала, а коню дала спочин. Змовкли.

Вії, наче леза, перетнули слізний плин.

Автанділ, немов той бранець, крізь щілину поглядав,

Діва килим з шкури тигра простелила, щоб сідав,-

Долі сів журливий витязь, і ще дужче застогнав,

І кривавими сльозами заволожив свій рукав.

Стала діва розкладати тихе вогнище з гілок,

Бо гадала, що шаленець з'їсть печеного шматок,-

Подала найліпший кусень без прожилля, без кісток,

Але виплюнув, не з'ївши,- сил забракло й на ковток.

Він схилився, задрімавши, та прокинувся за мить,

Раптом скочив, гучно скрикнув, мов злякавсь яких страхіть,

І забивсь грудьми об камінь, аж по тілу кров струмить.

Геть роздряпавши обличчя, діва в розпачі сидить.

Мовить так: «Скажи, що сталось? Спам'ятайся, схаменись!»

Витязь каже: «Пригадав я, як давно іще колись

Стрів царя якогось з військом, що виходило з узлісь.

Полював він, і мисливці по долинах мчали скрізь.

Спалахнув я, бо людину тяжко бачити для мене.

Не схотів я з ним зустрітись, серце жалував палене,

Одвернувсь од них, поблідши; між гілля сховавсь зелене.

Розсвіло б - від них пішов

1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі"