Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

274
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 54
Перейти на сторінку:
політику, але він здебільша з критичними заввагами погоджувався і давав свої. В цілому їзда була приємна і ми розсталися, доїхавши до шосе Самбір — Турка, трохи на північ від Бусовиськ. Він їхав на північ на Самбір, а я вже пішки дійшов на південь до Бусовиськ.Там переночував у зв'язковій хаті, а на другий день пішов по зв'язку до Великого Лужка, де вручив Павленкові пошту і забрав від нього відповідь. На другий день рано я вийшов на шосе, щоб почати свою поворотну дорогу. Скоро мене підхопила машина до Турки. Тут я довідався, що комунікація на захід перервана і що можна пробувати на південь — на Сянки, а дальше через Мадярщину і Словаччину в сторону Кракова. В Сянках на залізничній станції я застав кілька ваґонів з біженцями, які чекали, що їх дочеплять до якогось транспорту, але німецький начальник станції не міг запевнити, чи в наступних днях буде якийсь транспорт чи поїзд. Я подався тоді на шосе і по довгому переконуванні пограничної сторожі (між Ґенеральним Ґубернаторством і Мадярщиною) вони погодилися мені допомогти і посадили мене на німецьку військову машину. Так я переїхав кордон і опинився в Закарпатській Україні. Я їхав на відкритому тягаровому авті, дорога вела великими закрутами, поміж високими горами. Скоро стемніло, світив місяць, були чудові краєвиди, так що забувалося про час і обставини. Транспорт заїхав в Ужгород до військової комендатури. Черговий військовий урядовець полагоджував справи вояків, з якими я приїхав, але, як дійшло до мене, то він не знав, що зі мною робити і пішов на пораду до коменданта. Той прочитав мій "документ" і каже: "Та ми тут маємо відділ І-Ц, пішли його туди". На мене найшов страх — от попався чортові в зуби, та ж ті спеціялісти скоро розпізнаються на тому "липовому" документі і на мені, але не було іншого виходу.

Черговий викликав конвоїра і казав завести мене на подану адресу. По яких 15 хвилинах ходу (під час якого я боровся з думками, чи не спробувати втікати, але конвоїр був при зброї) ми підійшли до елеґантної, затишної вілли і конвоїр залишив мене там з кількома офіцерами. Один з них переглянув мій "документ" досить поверхово і по кількох словах сказав, що вони якраз ідуть на вечерю і запропонували мені іти з ними. Я трохи відчистився від дороги і в трійку ми пішли до доброго ресторану і зайняли стіл у городі під розлогими деревами. Вони замовили добру вечерю а потім вино — до вечері пригравала циганська оркестра, був гарний вечір, але мій настрій контрастував з обстановкою, бо в мене ввесь час було в голові: а що далі. Я був обережний з вином, щоб не затьмарити собі свідомости і постійно думав про те, яку історію їм видумати, щоб нею найкраще було викрутитися з цеї халепи. По вечері ми повернулися до вілли і тепер я сподівався якогось допиту, але вони сказали, що вже пізно, побажали мені доброї ночі і що побалакаємо завтра рано. Але це мене зовсім не захопило, бо ще довше продовжувало мої муки. І хоч вже довго я не спав у такій вигідній постелі, але сон мене не чіплявся і весь час думав над "леґендою". Я вирішив твердити, що мене щойно недавно завербував мій товариш Сидір, ми були в околиці Самбора і мене післали до Кракова, правдоподібно, на вишкіл. Якось ту ніч я все таки переспав. Рано виявилося, що мій страх був даремний. Мені поставили кілька поверховних питань при доброму сніданку, побажали мені доброї дороги, сказали шоферові відвезти мене на станцію і полагодити для мене формальності у зв'язку з моєю дальшою поїздкою. На станції я одержав уже правдивий "маршбефель" (подорожний документ) і на мій фальшивий документ поприбивали мені кілька штампів (бо виділили мені на дорогу різні харчі і також виплатили мені на кілька днів дієти в мадярських пенґах) чим злеґалізували його. Пізніше наша техніка поробила ті штампи, так що наступні документи вже мали більше на собі "урядової сили" а не тільки голу "ворону".

Скоро по полагодженні тих формальностей я подався експресом на Будапешт, куди приїхав я пізно вночі і попав якраз на налет американських літаків, так що решту ночі я провів у схоронищі. Ранком виїхав на Відень. На мадярсько-австрійському кордоні поїзд довше стояв на мадярській станції і всі пасажири позбувалися мадярських пенґів. Був відкритий буфет і майже всі пили шпріцер (вино змішане з содовою водою). Я теж позбувся пенґів і решту дороги до Відня був у дуже доброму гуморі. У Відні вечором сів я на поїзд і ранком добився до Кракова і подався на вулицю Зелену.

Часом у деяких не надто добрих авторів повістей стрічаємо т.зв. "натягнені ситуації", де події чи персонажі появляються наче на замовлення і тоді надають цій історії певної неприродности і нереальности. Але часом і в житті трапляються такі випадкові події. І два такі випадки трапилися мені в цій моїй "хресній подорожі". Бо тільки я підходив до будинку на Зеленій ч. 9, коли бачу на вулиці одну з наших легкових машин, до якої якраз всідало 3 людей з нашої групи і готові до від'їзду. Я добіг до них — вони побачили мене. Вони якраз виїжджали до Злоцького коло Криниці, де тепер задержалася наша група. Річ ясна, вони взяли мене з собою. Проїжджаючи через Криницю наш шофер якось збився з дороги і я вийшов з авта, щоб розпитати дорогу на Злоцьке. Якраз через дорогу переходили дві дівчини. Я приступив до них і несподівано одною з них була моя сестра, яка ніколи не підозрівала, що ми могли б тут стрінутися. Річ у тому, що я знав, що моя сестра була приділена до групи, яку очолював Охримович і Муха (Слава Стецько) і вони вже більш, як місяць тому поїхали на Захід. Як ми прощалися у Львові, то зі свідомістю, що я залишаюся в краю. Так що це була направду випадкова та тим більше радісна зустріч.

Моя подорож видавалася для багатьох людей з групи цікавою і дещо сенсаційною. Сміялися, що я винайшов "найпростішу" дорогу з Турки до Криниці, а саме через Ужгород, Будапешт, Відень і Краків. І хоч я наївся трохи страху в Ужгороді, то успішне закінчення додало мені відваги і я побачив, що "не святі горшки ліплять"

1 ... 11 12 13 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"