Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Гайдамаки, Шевченко Т. Г. 📚 - Українською

Читати книгу - "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."

198
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гайдамаки" автора Шевченко Т. Г.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 16
Перейти на сторінку:
по­се­ред мо­ря

Кровавого, стоїть Гонта

З Мак­си­мом зав­зя­тим.

Кричать уд­вох: «Доб­ре, діти!

Отак їх, прок­ля­тих!»

Аж ось ве­дуть гай­да­ма­ки

Ксьондза-єзуїта

І двох хлопців. «Гонто, Гонто!

Оце твої діти.

Ти нас ріжеш - заріж і їх:

Вони ка­то­ли­ки.

Чого ж ти став? чом не ріжеш?

Поки не­ве­ликі,

Заріж і їх, бо ви­рос­туть,

То те­бе заріжуть...»

«Убийте пса! а со­ба­чат

Своєю заріжу.

Клич гро­ма­ду. Приз­на­вай­тесь,

Що ви ка­то­ли­ки!»

«Католики… бо нас ма­ти...»

«Боже мій ве­ли­кий!

Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!»

Зібралась гро­ма­да.

«Мої діти ка­то­ли­ки…

Щоб не бу­ло зра­ди,

Щоб не бу­ло по­го­во­ру,

Панове гро­ма­до!

Я при­ся­гав, брав свя­че­ний

Різать ка­то­ли­ка.

Сини мої, си­ни мої!

Чом ви не ве­ликі?

Чом ви ля­ха не ріже­те?..»

«Будем різать, та­ту!»

«Не бу­де­те! не бу­де­те!

Будь прок­ля­та ма­ти,

Та прок­ля­та ка­то­лич­ка,

Що вас по­ро­ди­ла!

Чом во­на вас до схід сон­ця

Була не вто­пи­ла?

Менше б гріха: ви б умер­ли

Не ка­то­ли­ка­ми;

А сьогодні, си­ни мої,

Горе мені з ва­ми!

Поцілуйте ме­не, діти,

Бо не я вби­ваю,

А при­ся­га». Мах­нув но­жем -

І дітей не­має!62

Попадали зарізані.

«Тату! - белько­та­ли,-

Тату, та­ту… ми не ля­хи!

Ми...» - та й за­мов­ча­ли.

«Поховать хіба?»

«Не тре­ба!

Вони ка­то­ли­ки.

Сини мої, си­ни мої!

Чом ви не ве­ликі?

Чом во­ро­га не різа­ли?

Чом матір не вби­ли,

Ту прок­ля­ту ка­то­лич­ку,

Що вас по­ро­ди­ла?..

Ходім, бра­те!»

Взяв Мак­си­ма,

Пішли вздовж ба­за­ру

І обид­ва зак­ри­ча­ли:

«Кари ля­хам, ка­ри!»

І ка­ра­ли: страш­но, страш­но

Умань за­па­ла­ла.

Ні в бу­дин­ку, ні в костьолі,

Нігде не ос­та­лось,

Всі по­ляг­ли. То­го ли­ха

Не бу­ло ніко­ли,

Що в Умані ро­би­ло­ся.

Базиліан63 шко­лу,

Де учи­лись Гонти діти,

Сам Гонта руй­нує:

«Ти поїла моїх діток! -

Гукає, лю­тує.-

Ти поїла не­ве­ли­ких,

Добру не нав­чи­ла!..

Валіть стіни!»

Гайдамаки

Стіни роз­ва­ли­ли,-

Розвалили, об каміння

Ксьондзів роз­би­ва­ли,

А шко­лярів у кри­ниці

Живих по­хо­ва­ли.

До са­мої ночі ляхів мор­ду­ва­ли;

Душі не ос­та­лось. А Гонта кри­чить:

«Де ви, лю­доїди? де ви по­хо­ва­лись?

З՚їли моїх діток,- тяж­ко мені жить!

Тяжко мені пла­кать! ні з ким го­во­рить!

Сини мої любі, мої чор­ноб­рові!

Де ви по­хо­ва­лись? Крові мені, крові!

Шляхетської крові, бо хо­четься пить,

Хочеться ди­ви­тись, як во­на чорніє,

Хочеться на­пи­тись… Чом вітер не віє,

Ляхів не навіє?.. Тяж­ко мені жить!

Тяжко мені пла­кать! Пра­веднії зорі!

Сховайтесь за хма­ру: я вас не зай­мав,

Я дітей зарізав!.. Го­ре мені, го­ре!

Де я при­хи­лю­ся?»

Так Гонта кри­чав,

По Умані бігав. А се­ред ба­за­ру,

В крові, гай­да­ма­ки ста­ви­ли сто­ли;

Де що за­по­па­ли, стра­ви на­нес­ли

І сіли ве­че­рять. Ос­тат­няя ка­ра,

Остатня ве­че­ря!

«Гу­ляй­те, си­ни!

Пийте, по­ки п՚ється, бий­те, по­ки б՚ється! -

Залізняк гу­кає, - Ану, навісний,

Ушквар нам що-не­будь, не­хай зем­ля гнеться,

Нехай по­гу­ля­ють мої ко­за­ки!»

І коб­зар ушк­ва­рив:

 

«А мій батько оран­дар,

Чо­бо­тар;

Моя ма­ти пря­ха

Та сва­ха;

Брати мої, со­ко­ли,

Привели

І ко­ро­ву із дібро­ви,

І на­мис­та на­нес­ли.

А я собі Хрис­тя

В на­мисті,

А на лиштві лис­тя

Та лис­тя,

І чо­бо­ти, і підко­ви.

Вийду вранці до ко­ро­ви,

Я ко­ро­ву на­пою,

Подою,

З па­руб­ка­ми пос­тою,

Постою».

 

«Ой гоп по ве­чері,

Замикайте, діти, двері,

А ти, ста­ра, не жу­рись

Та до ме­не при­гор­нись!»

 

Всі гу­ля­ють. А де ж Гонта?

Чом він не гу­ляє?

Чому не п՚є з ко­за­ка­ми?

Чому не співає?

Нема йо­го; те­пер йо­му,

Мабуть, не до неї,

Не до співи.

А хто та­кий

У чорній ки­реї

Через ба­зар пе­ре­хо­дить?

Став; роз­ри­ва ку­пу

Ляхів мерт­вих: шу­ка ко­гось.

Нагнувся, два тру­пи

Невеликих взяв на плечі

І, по­зад ба­за­ру,

Через мерт­вих пе­рес­ту­па,

Криється в по­жарі

За костьолом. Хто ж це та­кий?

Гонта, го­рем би­тий,

Несе дітей по­хо­ва­ти,

Землею нак­ри­ти,

Щоб ко­зацьке ма­ле тіло

Собаки не їли.

І тем­ни­ми ули­ця­ми,

Де мен­ше горіло,

Поніс Гонта дітей своїх,

Щоб ніхто не ба­чив,

Де він синів по­хо­ває

І як Гонта пла­че.

Виніс в по­ле, геть од шля­ху,

Свячений вий­має

І свя­че­ним ко­па яму.

А Умань па­лає,

Світить Гонті до ро­бо­ти

І на дітей світить.

Неначе сплять одяг­нені.

Чого ж страшні діти?

Чого Гонта ніби кра­де

Або скарб хо­ває?

Аж тру­ситься. Із Умані

Де-де чуть - гу­ка­ють

Товариші-гайдамаки;

Гонта мов не чує,

Синам ха­ту се­ред сте­пу

Глибоку бу­дує.

Та й збу­ду­вав. Бе­ре синів,

Кладе в тем­ну ха­ту

Й не ди­виться, ніби чує:

«Ми не ля­хи, та­ту!»

Поклав обох; із ки­шені

Китайку вий­має;

Поцілував мерт­вих в очі,

Хрестить, нак­ри­ває

Червоною ки­тай­кою

Голови ко­зачі.

Розкрив, ще раз по­ди­вив­ся…

Тяжко-важко пла­че:

«Сини мої, си­ни мої!

На ту Ук­раїну

Дивітеся: ви за неї

Й я за неї ги­ну.

А хто ме­не по­хо­ває?

На чу­жо­му полі

Хто зап­ла­че на­до мною?

Доле моя, до­ле!

Доле моя не­щас­ли­ва!

Що ти на­ро­би­ла?

Нащо мені дітей да­ла?

Чом ме­не не вби­ла?

Нехай во­ни б по­хо­ва­ли,

А то я хо­ваю».

Поцілував, пе­рех­рес­тив,

Покрив, за­си­пає:

«Спочивайте, си­ни мої,

В гли­бокій оселі!

Сука ма­ти не прид­ба­ла

Нової пос­телі.

Без ва­сильків і без ру­ти

Спочивайте, діти,

Та бла­гай­те, просіть бо­га,

Нехай на сім світі

1 ... 11 12 13 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гайдамаки, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."