Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Аж на побитих страх свій відкатують!

О, страх найгіршую жорстокість родить!

Я тямлю, як ми їх зігнали в купу,

Як рибу в сак. Ось-ось перегородить

Наш відділ їм утеку в нічку глупу!

Ось наш залізний перстень їх обхопить

І впре в долину, мов пшоно у ступу,

І всю їх міць в їх власній крові втопить.

Вже все було на той удар готове,

Вже руки ждали за мечі ухопить,

Завзяття тліло тисячоголове,

І зуби зціплені знаку чекали,

І в грудях спертий дух, уста без мови…

Вони ж, мов вівці ті в кошарі, спали;

Безрадність і зневіра в власні сили

Їм обережність навіть відібрали.

Один лише не спав, один в тій хвили

Про всіх їх думав - князь он той, з лицем

Блідим, мов труп, он той дідусь похилий!

Він, за старця перебраний, тихцем

Прийшов до мене і почав шептати…

Прикинувсь моїм ангелом, вітцем!

Він, сатана, аж плакав, щоб налляти

Мені крізь вухо в саму душу трути,

Щоб свій язик гадючий підіпхати

Мені під серце! Змію, змію лютий!

Ти побідив! В душі моїй дупло

Знайшов і вліз. Я зрадив люд закутий!

Я зрадив месників і вибрав зло.

Братів покинув, видав на різницю!..

Ще день минув, а сонце як зайшло,

То нашу славу вклало у гробницю!

Герої наші, мов снопи, купками

В крові лежали; мов коса пшеницю,

Стяла їх смерть зрадливими руками.

Ніхто не втік. Коли їм стало звісне

Моє відступство, йшли на смерть без тями.

Музико, цить! Бо в мене серце трісне!

Музика стихла. Зо стола посуду

Зняли, вина в чарки поналивали,

Втишився гомін зібраного люду.

Всі наперед порядок тостів знали

І знали: перший князь промовить має,-

З цікавістю його промови ждали.

Він встав і так з усмішкою мовляє:

«Господу дякувать,

Панство моє,

Що нам підскакувать

Ниньки дає.

Що ще нам дихати

Ниньки велів,

Не в траву пчихати,

Слухать чмелів.

Але ж бо круто вже

З нами було!

Бачиться, люто все

Пекло гуло!

Бачиться, уші вже

Чорт наострив,

На наші душі вже

Міх свій розкрив.

Стерпла нам шкура вже,

Кіс сліпив блиск,

Хлопського шнура вже

Чули ми стиск.

В костях зненацька щось

Мерзло й пекло,

Мов там багацько ось

Ціпів пройшло.

Досі розмислити

Я не зумів,

Як се ми виштрикли

Чорту з зубів?

Чи, обчислившися,

Сам зміркував,

Що, поспішившися,

Страту би мав?

«В пеклі, в огні? О, ні,

Розхід оден!

З них на землі мені

Ліпший хосен!

Хай ще побавляться,

Як чия хіть!

Час прийде, ставляться

Всі в мою сіть».

Що, не логічно б він

Се міркував?

В логіці вічно він

Сильний бував.

Фрази загальної

Він не признасть,

З стежки реальної

Збиться не дасть.

Всякі принціпи

Приймає на сміх:

Хай там дуріпи

Тримаються їх!

Всі ідеали -

Брехня і бридня.

Словом, панове, він

Наша рідня.

Майстер в політиці,

В штуці життя.

Всі наші світочі -

Його дитя.

Він наш учитель є

З давніх-давен,

Він наш спаситель є,

Він джентельмен.

Честь йому перед всім,-

Се свіжий спорт.

Вгору чарки знесім:

Хай живе чорт!»

Музики грім. Панове якось мляво

Всміхаються, мабуть, їм се не в смак,

Лиш дехто рже: «Г-ге, браво, князю, браво!»

Князь іронічно глипнув, потім знак

Рукою дав, музику притишив,

А потім, знов піднявшись, мовив так:

«Даруйте, панство, я ще не скінчив.

Три струни є на моїм інструменті,-

Сю я, мабуть, зарізко наточив.

Стрібуймо другу! Я скінчу в моменті».

«Панство, даруєте,

Що я наплів!

Більше не вчуєте

Безбожних слів.

Геть, мано! Спадь від нас!

Є ще в нас честь.

Apage, Satanas! 4

Бий тебе хрест!

Ми не соколики,

Дявольський рід,

Ми є католики

Вірні, як дріт.

Ми не єретики,

Не атеїсти,

Нам для естетики

В пекло не лізти.

Хоч часом свічечку

Чорту ткнемо,

Богу ж щонічечку

По дві жжемо.

Справи тілеснії

Дідьчі в нас всі,

Але небеснії

Іскри в душі.

Тіло наплутає

Тут на землі,

Хай же спокутує

Там у смолі.

Але щоб душу бог

Нашу прогнав

В темний, пекельний льох,

В затхлий канал,

Щоб між розбійників,

Підлих жидюг,

Між свиногінників,

Хлопів, злодюг,

Між бидло те брудне,

Щоб там у ад

Йшов за пусте-дурне

Аристократ,-

Щоб та блискучая,

Ніжна душа,

Квітка пахучая

Йшла до коша,-

Щоб сей найкращий твір,

Божий напій

Пхать до пекельних дір

Чорту на гній,-

Ні, щось таке дзвонить -

Се просто сміх!

Щоб се міг бог чинить,-

Думати гріх.

Бог, найчільніший той

Аристократ,