Читати книгу - "Тенета зради, Щербаненко Джорджо"

— Якась бджілка кінець кінцем таки прилетить і сяде на неї. — Він витер об стружки руки. — А поки чекаємо, почнімо спочатку. Діставайте свої досьє.

ЧАСТИНА ДРУГА

Машина для розпилювання кісток працює надзвичайно просто і майже за тим самим принципом, що й кінопроектор; вона являє собою сталеву стрічку з зубцями, намотану на дві котушки; частина стрічки на висоті тридцяти-сорока сантиметрів залишається відкритою, до неї притискають кістку, й, оскільки стрічка біжить з великою швидкістю, кістка легко розпилюється. Цією машиною надрізають і кістки для великих відбивних по-флорентійському, які потім розрубують сокирою; користуються нею і тоді, коли різникові треба розпиляти кістку на дві чи більше частин.

1

Папок-досьє було чотири; самі собою вони були сухі, безбарвні, навіть відразливі, особливо коли їх уже перегорнуто, документ за документом три, чотири, а то й п'ять разів, та ще й такого весняного дня, коли Мілан прекрасний як ніколи, а ніжні й ефемерні леза сонячних променів протинають усі кімнати в помешканні, висвітлюючи пилюку, бруд на віконних шибках та потьмянілі латунні клямки. І все ж Дука, схилившись із Маскаранті над кухонним столом, почав ще раз гортати набухлі, грубі папки блідо-коричневого кольору.

Загалом машини падали в канали уже тричі. Вперше — майже чотири роки тому. Молода пара, двадцятичотирирічна Мікела Вазореллі й двадцятидев'ятирічний Джанп'єтро Гізлезі тонуть у Ламбро біля Конка Фаллата, за сироварнею Сант-Амброджю. Дуже темна історія, чи не так, синьйоре Карруа? Еге ж, синьйоре Маскаранті? Правда ж, синьйоро чи, може, синьйорино Справедливість? Заарештовують власника машини, адвоката Турідду Сомпані, що був разом з тими двома, а тоді вийшов з машини, залишивши її молодому Гізлезі, який: а) не мав посвідчення водія; б) був п'яний як чіп; в) репетував, що хоче переїхати на автомобілі через річку. Дівчина, що була з ним, марно пробувала його зупинити, чимало свідків чули, як вона кричала. Адвокатові Турідду Сомпані не пощастило, йому попався занадто прискіпливий слідчий, який віддав його під суд, звинувативши у ненавмисному вбивстві двох людей, ще й недвозначно натякнувши, що йдеться явно про вбивство умисне. На жаль, більше, ніж два з половиною роки, дати йому не могли.

Відтоді збігло майже чотири роки — і ось у канал знову впали двоє. Турідду Сомпані, — ще й року не минуло, як він вийшов із в'язниці, — і його давня приятелька Аделе Терріні днів п'ятнадцять тому втонули в Альцайя Навільйо Павезе. Ці настирливі повтори вже почали діяти Дуці на нерви, а після того, як у воду впали втретє, його роздратування зросло ще більше. Вельми вишуканий синьйор, який назвався Сільвано Сольвере, і його подруга Джованна Мареллі, у чорних панчохах та червоному рединготі потрапляють на вулиці Альцайя Навільйо Гранде під кулеметні черги, опиняються у каналі й, поранені, задихаються в автомобілі. Свідком цього стала група віце-бригадира Моріні, отож подробиці сумніву не викликають. 1 ось усі вони тут, в одній із грубих папок. Дука перечитав папери ще раз, аркуш за аркушем, і його роздратування дійшло краю. Найбільше турбувало те, що в усіх трьох випадках була якимсь чином замішана одна людина — Турідду Сомпані. Перша пара загинула в Ламбро під час прогулянки з тим адвокатом, в Альцайя Навільйо Павезе втопився сам Сомпані зі своєю подругою, і, нарешті, третьою парою були друзі Сомпані; молодик у сірому кардигані, відрекомендовуючись йому, Дуці Ламберті, послався саме на Турідду Сомпані.

Дратувало й те, що головні дійові особи в цих подіях були фігури досить нікчемні. Дівчина з першої пари, Мікела Вазореллі, як недвозначно свідчили документи з її досьє, займалася проституцією; її друг, Джанп'єтро Гізлезі, офіційно був безробітний, а напівофіційно його знали як сутенера — напівофіційно тому, що того чоловіка двічі заарештовували JЈa сутенерство, та завдяки Турідду Сомпані йому щастило викрутитись.

Досьє на другу пару було найгрубіше, а документи з життєписами тих двох складали, по суті, своєрідну блюзнірську біблію моральної нікчемності. Першою, як жінку, слід згадати Аделе Терріні. Його дратувало те, що цю молодяву пані п'ятдесяти з чимось років, яка народилась у Ка' Таріно, — а він не вірив у збіги, якщо взагалі у щось вірив, — і ту дівчину, якій він робив гіменопластику і яка кілька днів тому загинула, найімовірніше вбили. Який дивовижний збіг у людських долях — дві жінки, народжені у Ка' Таріно, одна понад півстоліття, друга років тридцять тому, і обидві гинуть, впавши в машині у канал, і це протягом трохи більше, ніж одного тижня!

Та ще відразливіша й темніша постать у цій другій парі — Турідду Сомпані, її приятель. Підозру викликає вже саме його прізвище, навіть ім'я, бо Турідду — це пестливе ім'я сіцілійського походження, і в того чоловіка не було жодної підстави називатися саме так, позаяк він ніколи не мав нічого спільного з Сіцілією. Прізвище теж, власне, належало не йому. Турідду Сомпані з'явився в Італії у вересні 1943 року, і всі його папери були видані фашистською республіканською владою або німцями. У папці були фотокопії багатьох документів, зокрема сертифікату про надання італійського громадянства Жанові Сенпуану (в дужках було написано "Турідду Сомпані"), народженому у Ванні (Бретань) 12 липня 1905 року. Чому француз, бретонець, мав би називатися Турідду, чому він прийняв італійське підданство у такий незвичайний час, як вересень 1943 року? Цього ніхто не знав. Але були в папці й інші документи, які трохи розвіювали густий морок навколо постаті цього Лоренса з Ломбардії чи її околиць — скажімо, фотокопія посвідчення члена республіканської фашистської партії, а також його знімок, зроблений у горах: Турідду з бородою, з партизанською хустинкою на шиї. Крім того, там була посвідка, видана командою СС у Мілані, — універсальна особиста перепустка, з якою ніхто не смів його затримати тим більше обшукати; видав її, як свідчив штамп, оберст такий і такий. Мілан, готель "Реджіна", червень 1944 року. Про всяк випадок був там і лист від кури, в якому висловлювали вдячність побожному другові Турідду Сомпані за його участь в акції на користь нещасних політичних в'язнів.

Читаючи цей лист, Маскаранті всміхнувся й пробурмотів:

— Йому не вистачає тільки посвідки з синагоги й листа від Ейзенхауера, тоді він був би застрахований з усіх боків.

Але найзворушливішим документом була квитанція, видана університетом у Павії; з неї випливало, що Жан Сенпуан (Турідду Сомпані) завершив у цьому університеті курс права й повністю вніс плату за навчання. Наступний документ був досить зловісний: дозвіл носити зброю; фотокопії робили надзвичайно скрупульозні працівники відділу Моріні, і тут були всі сторінки цієї книжечки, що являла собою своєрідну історичну галерею печаток та віз. У кінці 1943 року її видало поліційне управління Мілана, потім завірили фашисти — на окремому, прикріпленому до книжечки аркушику було велике зображення свастики, а на ньому жирними готичними літерами стояла ще й віза команди СС, підписана, як завжди, якимсь оберстом. І це не все, був ще один аркуш, без жодних печаток: у листопаді 1944 року головне управління поліції дозволяло цьому добродієві "носити зброю"; таким чином, теоретично він мав право розгулювати навіть з гарматою. Був у нього й дозвіл від партизанів. Далі йшла дата: 11 червня 1945 року. Командування союзників на ІГяцца ді Мілано дозволяло Турідду Сомпані "носити на собі зброю, а саме: револьвери, пістолети й таке інше з метою особистої безпеки" — терміни перекладачів того часу, яких набирали якщо не серед посудників із Вайомінгу, котрі твердили, що знають італійську, то серед колишніх продавців лимонаду на вулиці Капаццоло в Неаполі, котрі запевняли, що знають англійську.

Всі ці сухі, відразливі документи вже давали уявлення про того чоловіка; та були й інші свідчення, точніші; поліція мислить не лише емпірично, а й глибоко аналітично, крім того, у неї дуже добра пам'ять. Вона побожно зберігала характерні, недвозначні свідчення про цього бретонця, натуралізованого в Італії з причин, що їх важко зрозуміти через хаос воєнного лихоліття, з якого він зненацька виринув. 1948 року, незадовго до виборів, у його помешканні було знайдено велику кількість зброї, зокрема протитанкових гранат, гвинтівок застарілих зразків, але заразом і десятків чотири "люгерів". Він намагався виправдатися — мовляв, зброю йому передали партизани, і він якраз збирався здати її владі; виправдання було досить нахабне, але слабка влада мусила його прийняти. В досьє були записи й про те, що він "експортував" дівчат до Північної Африки, що захищав якесь літнє подружжя з К'яссо (Італія) від звинувачення у контрабанді ліків, котрі містили наркотики, і домігся їхнього виправдання, але потім його самого звинуватили в такій самій контрабанді, і він урятувався тільки через те, що забракло доказів. У досьє було все. В його адвокатській конторі, якщо така назва тут доречна, обов'язки посильного виконував хлопчина п'ятнадцяти років, і мати того хлопчини звернулася до районного комісаріату, заявивши, що адвокат залучає її сина до розпусти, і в цьому йому, адвокатові, допомагає Аделе Терріні, його коханка. Це звинувачення було з обуренням відкинуто, а районний комісар присоромлено вислухав запевнення ангелоподібного прелата з Емілії, який особисто давав гарантії високої моральності адвоката Турідду Сомпані. Крім педерастії, наркотиків, експорту проституції, були також свідчення насильства щодо жінок; навіть Аделе Терріні, його подруга, опинилась у лікарні з дивною травмою: кістка правої ноги, у просторіччі звана голінкою, а по-науковому великою гомілковою кісткою, була майже розколена, щоб не сказати розтрощена, а чим — цього синьйора Аделе Терріні сказати не схотіла; але поліція — адже вона не має ілюзій і відзначається підозріливістю — схилялася до думки, що травму жінці завдав ударом ноги її приятель Турідду Сомпані. Якось в одному кафе він, п'яно горлаючи, спробував роздягти на людях скромну повію, що не досить шанобливо з ним привіталася, але не зміг здійснити свій намір, його зупинили офіціанти й відвідувачі. Коли Сомпані привели до комісаріату, він звинуватив сумирну, ні в чому не винну повію в крадіжці, перетворившись таким чином з обвинуваченого в обвинувача; за його словами, та жінка вкрала в нього запальничку, яку він на хвилину залишив на столику в кафе.