Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Всі барви неба, Хелена Власенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

792
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всі барви неба" автора Хелена Власенко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 101
Перейти на сторінку:

 Вхідні двері були не замкненими, отже мама вдома. Дівчина швиденько роззулась і радісно поспішила до кухні. Мама сиділа за столом, пила чай і читала газету. Газету. Так мило.

-          Мам, я вдома, - з порога посміхнулася Ліна.

-          О, дитина приїхала, - зраділа жінка неочікуваній «гості».

Через десять хвилин Ліна вже сиділа за столом і наминала найсмачніший в світі суп із пиріжками з картоплею. І як у мами все виходить таким смачним?

-          Розказуй як тобі живеться в столиці? Як робота? Роман? Все-все мені розказуй, - мама сіла, підсунулася до столу, підперла голову рукою і приготувалася слухати.

-          А як же робота? В селі ж весною не продихнути. Де тато, Андрій?

-          Та досить вже з нас теї роботи. Ми потроху зменшуємо наші «апетити», - засміялась жінка, - а тато з Андрієм поїхали на річку мити машину.

-          Оце ви молодці. Як ти мене порадувала, - посміхнулась дівчина, сьорбнувши останню ложку супу та віднесла тарілку в раковину.

-          Так от, - заговорила знову, - на роботі все нормально. Принаймні, Вадим Олександрович не свариться.

При згадці цього імені в середині аж замлоїло і дівчина поспішила перевести розмову в «безпечне» русло:

-          Так, які там іще в тебе питання були... Роман. З ним теж все супер. Зустрічаємося, ходимо на побачення і все таке, - посміхнулася і, заразом, постаралась заштовхнути в найглибші куточки свідомості той факт, що при згадці його імені тіло ніяк не відреагувало.

 Просто вона вже звикла до нього і такі моменти в минулому. А чи були вони взагалі? Напевно, а вона просто забула.

-          А як твій керівник? Дуже строгий? Він старий чи молодий? Не затримує тебе на роботі? – простодушно спитала мама.

 Ліна мало не викрикнула: « Мам, який керівник! Що ж ти знущаєшся так з мене? А як же мій хлопець? Про Романа попитай мене. Коли я говорю про нього – серце не пропускає удари»

 Натомість дівчина вдавано-спокійно відповіла:

-          Строгий. На те він і начальник. Поки що не затримував. Не було такої необхідності. Хіба що одного разу в суботу викликав на роботу, - вона могла ще багато що розповісти, але хотіла вже скоріше закінчити розмову про свого клятого шефа з диявольськи-красивими очима.

-          А скільки йому років? – мамі чогось не давала спокою ця тема.

-          Молодий. Точно не знаю, але якщо вірити слухам, то на п’ять років старший за мене.

-          Ого, і вже керівник. Розумний напевно?

-          Дуже розумний, - знизала плечима Ліна.

Дівчина вже не могла продовжувати цю розмову і просто спробувала перевести діалог на іншу тему:

-          Мам, а нема вдома якоїсь роботи? Я хочу, поки тут, чимось тобі допомогти, - швидко проговорила вона, щоб бува мама не перебила новими питаннями про Вадима Олександровича.

-          Відпочивай. В мене тепер достатньо часу і я сама все встигаю.

-          Ну мам, - благально заговорила Ліна, але несподівано майнула згадка. – А, до речі, ти ж в такий час збираєш трави на чай. Можливо я піду? Тільки не говори, що вже назбирала?

-          Можна, якщо хочеш. М’яти і чебрецю багато не буває, - тепло посміхнулася жінка.

-          Клас! Тоді я переодягнусь і в поле, - зраділа дівчина та подумки додала, - і подалі від розмов про нього.

 Ліна ішла польовою дорогою, роздивляючись довкола в пошуку бажаних рослин. Ішла і на повні груди вдихала чисте повітря з п’янким запахом ароматного різнотрав’я.

 Вона з особливим трепетом ставилась саме до польових квітів. Букети з ромашок, волошок, маків, звіробою, пижма, анісу, незабудок і ще багато чого невідомого для неї, були родом з дитинства. Спогади, де вона з подругами, отак от ходили полем і збирали, що тільки до душі припаде, на свято Івана Купала, щоб за традицією прикрасити хату, залишаться чи не наймилішими серцю. Та безтурботність, легкість дитинства і юності неповторні. Ліна була безмежно рада, що в неї є такі спогади. Багато такого в пам’яті залишилось з веселого, насиченого, повного різноманітних пригод дитинства.

 Потім, по-своєму чудова юність. Ті довірливі, вечірні розмови з подружками про перші закоханості. Такі смішні, але на той час абсолютно серйозні ворожіння на картах, щоб дізнатися, чи мила ти своєму обранцю. Сміх та й годі.

 Та попри все, дівчата залишались гордими ідеалістками з властивим тільки підліткам максималізмом. Ліна була і залишилась ще й мрійницею. Бажання належати одному чоловікові родом звідти. З незамараного реальним життям і щасливого дитинства.

 Після такої прогулянки, повної душевних переживань і спогадів, дівчина верталась додому з відчуттями щастя, спокою і безтурботності та оберемком запашних трав.

 Вдома вже були тато і брат. Вона міцно обняла своїх найрідніших чоловіків і вони всі троє розпочали бесіду на тему «А як в тебе справи?», « Що там на роботі?» і – це щось новеньке – « Заміж ще не виходиш?»

 Останнє, справедливости ради сказати, братова репліка. «Він не міняється. Тільки й думає, як би це її подразнити» - з ніжністю подумала Ліна. В дитинстві таких витівок було вдосталь. З обох сторін. Вона теж не пасла задніх і кепкувала з нього.

 Вечером тато взявся куховарити і насмажив, як в її дитинстві (ще один милий спогад), гору дерунів. Хоча гора не виходила, бо млинці розлітались вмить. Потім, всі ситі і задоволені пішли спати. Ну окрім Андрія, який метнувся на побачення до своєї дівчини.

 В неділю, після богослужіння, Ліна весь день просиділа з мамою на вулиці. Вона вже більше розповіла про роботу (уникаючи розпитувань про шефа), про життя в столиці, дружбу з Мартою та все, що тільки приходило на думку. В свою чергу слухала мамині різноманітні історії про знайомих їй людей. Цікаво було послухати, чим живе її рідне село.

 В понеділок вже тато машиною відвіз її до поїзда.

 Сидячи в своєму купе і дивлячись на пропливаючі за вікном краєвиди, дівчина відчувала умиротворення і спокій з легким відтінком печалі як бувало тільки після відвідин рідної домівки.

1 ... 11 12 13 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всі барви неба, Хелена Власенко"