Читати книгу - "Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт"

ДІАНА: Викручуйся сам! Мені огидне те, що ти мені пропонуєш!

Рішар кидається до неї, обіймає, застосовує всю свою фізичну силу, аби здолати її опір.

РІШАР: Діано, якщо ти мене залишиш, то я пропав! Якщо не підеш туди першою, то я побіжу до них, висаджу двері, увірвуся всередину і в тому стані, в якому я нині, не знаю, що буде... (Із запалом.) Благаю тебе, Діано, заради нашої дружби!

ДІАНА: Гаразд.

Він сконфужено цілує їй руки.

ДІАНА (збентежено): Хіба я не янгол? Покажи мені іншу жінку, яка погодилася б на таке!

РІШАР: Дякую! Ти мій єдиний справжній друг! Коли ти підеш до них?

ДІАНА: Завтра.

РІШАР (ніжно випитуючи її): Завтра? Увечері? Чи удень?

ДІАНА (піддаючись): Гаразд, піду завтра вранці!

РІШАР: Дякую, Діано! Ти врятувала мені життя. Тепер я трохи посплю. Або принаймні спробую.

Він цілує її і виходить.

Діана стоїть, замислившись.

Через якусь мить заходить мадам Поммере, тримаючи в руках слуховий апарат, куди намагається вставити батарейки.

МАДАМ ПОММЕРЕ: То ти сама? А мені здалося, що я чула розмову!

Вона розчарована і легенько постукує по апарату.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Мій лікар каже, ніби я зовсім глуха, але насправді все навпаки: я чую те, чого не чують інші!

Діана ніяк не реагує.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Зрештою, таким був і старець Тіресій — сліпим ясновидцем. Певно, слід повісити на сходах табличку: «Мадам Тіресій, слухачка тиші, вловлювачка згаслих голосів, шукачка зниклих душ». Гарна ідея, еге ж? Це могло б вирішити мої фінансові проблеми...

Вона помічає, що замислена Діана її не слухає.

МАДАМ ПОММЕРЕ: От ти, наприклад, не глуха, але мене не чуєш! (Махає перед нею руками.) Агов, це я, фея Дінь-Дінь!

Так і не отримавши відповіді, вона ляскає у долоні. Діана оговтується.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Дивний у тебе вигляд. Якась ти насуплена.

ДІАНА: Саме так. Щойно я втратила будь-яку повагу до кохання.

11. Мансарда

Родіка й Еліна на світанку схвильовано никають своїм помешканням. Щойно зачувши кроки Діани, вони кидаються до дверей.

ЕЛІНА: Рішар повернувся?

ДІАНА: Так.

ЕЛІНА: З ним усе гаразд?

ДІАНА: Ні. Має кепський вигляд.

ЕЛІНА: О Господи...

ДІАНА: Мені він видався дуже стомленим... Хвороба бере своє...

Вона наголошує на цих словах, не відводячи очей від Родіки, яка похилила голову, пригнічена підозрами, висловленими напередодні.

ЕЛІНА: Він про мене забув?

ДІАНА: Намагався. (Якусь мить мовчить.) Але це йому не вдалося.

Вона обертається й розкриває Еліні обійми.

ДІАНА: Еліно, він хоче взяти з вами шлюб!

Еліна радісно скрикує і кидається до Діани, вдячно обіймає її.

Родіка, повагавшись трохи, присоромлено бурмоче:

РОДІКА: Даруйте мені... Я помилилася. Щодо всього помилилася. Як завжди... Усе моє життя — самі лише помилки...

12. У кімнаті Діани

Лунає «Марш» Мендельсона.

Діана стоїть перед вікном, звідки ллється скупе смеркання. Вона сама, і вона п’є, зажурено п’є віскі. Певно, це вже не перша склянка...

Мадам Поммере, здивована музикою, заходить до кімнати, з цікавістю підходить до колонок. Вона думає, що помилилася, тож трясе свій слуховий апарат і перевіряє, чи правильно все почула.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Я не помилилася: ти що, слухаєш «Весільний марш»?

ДІАНА: Так. Це найкумедніша з відомих мені мелодій.

МАДАМ ПОММЕРЕ: А ти не сплутала часом з військовим маршем?

ДІАНА: Ні, я не сплутала.

МАДАМ ПОММЕРЕ: А тобі відомо, доню, що оці акорди на органі лунають, коли дядечко, вдягнений, мов пінгвін, і панійка, перебрана на безе, плентаються до вівтаря, де кюре квапливо єднає їх?

ДІАНА: Так.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ага! І тобі це здається кумедним?

ДІАНА: Цей веселий приспів, що лунає перед кожною невідворотною катастрофою — хіба знайдеться щось іронічніше?

Мадам Поммере стенає плечима.

МАДАМ ПОММЕРЕ: З цього я роблю висновок, що ти досі відмовляєшся йти за Рішара?

ДІАНА: Правильний висновок.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Доню, моя бідолашна доню... Однак... Безліч слів крутиться на язиці... тому я ліпше помовчу...

ДІАНА: Мамо, йди спати.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ти переказала моє побажання Рішару? Сказала, щоби він більше не призначав тобі побачень у себе? Я давно вже його не бачила. Ви обоє — такі егоїсти! Мені дуже бракує Рішара...

ДІАНА: Так, я переказала йому твою скаргу. Він просив вибачити його.

МАДАМ ПОММЕРЕ (приголомшена): Вибачити?! (Зітхає.) Рішар просить мене вибачити його... Ніколи не старій, доню, чуєш? Не роби так, як зробила я: не старій!

Виходить.

Дзвонить телефон, і Діана вимикає «Марш».

ДІАНА: Слухаю? А, це ти, Рішаре... Усе гаразд? Чудово. Ні, я не хочу. Знаю, Рішаре, я знаю, що ви з Еліною хотіли б, щоби сьогодні я була поруч із вами, однак — як я вже казала тобі — мені не хотілося б зустріти там тих, які переконані, буцімто я воліла би бути на її місці. Так... Не смійся! Дехто так думає. Авжеж, ти, ясна річ, знаєш, що це не так, адже я завжди тобі відмовляла... та я не хочу відчувати на собі цей погляд, сповнений жалощів або іронії... Що ж. Будьте щасливі! Міцного вам шлюбу. Поцілуй Еліну від мене. Від мене — це означає у щічку, чуєш? Бувай.

Поклавши слухавку, Діана робить музику гучнішою і наповнює склянку віскі.

13. У Рішара

Той самий «Марш», однак повільний, солодкавий, виконаний у стилі джазу.

Рішар у домашньому халаті. Він щасливий, зі скуйовдженим волоссям. Його очі блищать, тіло виснажене найпрекраснішою зі втом — тією, що охоплює після палкої ночі.

Десята ранку.

Рішар готує тацю зі сніданком для Еліни — і спершу ставить квітку у склянку.

Раптом дзвонять у двері. Рішар зиркає на екран відео­спостереження і бачить Діану.

Він ошелешений, та все ж натискає на кнопку, щоби впустити її.

Поки вона піднімається, він, як і раніше, поводиться, як закоханий, що турботливо збирає тацю для жінки, яка залишилась у ліжку.

Заходить Діана.

РІШАР: Діано, я... я здивований...

ДІАНА: Я заважаю?

РІШАР (сміється): Це ж ранок шлюбної ночі!

ДІАНА: Я в курсі.

РІШАР: Що сталося?

ДІАНА: Власне, саме це й сталося. Прийшла запитати, як минула ніч.

РІШАР: Але ж... але... (Сміється.) Ти справді заради цього прийшла?

ДІАНА: Авжеж.

РІШАР: Тільки для цього?

ДІАНА: Так.

РІШАР (із захватом): Ти неймовірна... (Відповідає на її запитання.) Що ж, добре, навіть дуже добре. Надзвичайна ніч!

Він збентежений і заходиться навколо таці зі сніданком.