Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"

— Але записів про отримання мумії не маєте?

— Ніколас нічого не знайшов. Повірте, він шукав. Це стало його місією. У березні ми найняли Джозефіну допомогти з дослідженням Мадам Ікс, і вона так само не змогла відстежити походження мумії.

— Можливо, Мадам Ікс додалася до колекції, коли куратором був доктор Скотт-Керр,— сказала Деббі.

— Той, що з Альцгеймером, — уточнила Джейн.

— Так. І він міг переплутати папери. Це щось пояснило б.

— Схоже на вірогідну теорію, — сказала Ріццолі. — Але маємо розглянути й інші. Хто має доступ до ваших фондів?

— Ключі зберігаються на рецепції, тож доступ є, в принципі, у всього колективу.

— Тобто хто завгодно зі співробітників міг покласти туди Мадам Ікс?

На мить запала тиша. Деббі з Саймоном перезирнулися, його обличчя спохмурніло.

— Мені не подобається ваш натяк, детективе.

— Це логічне запитання.

— Ми — поважна установа, із чудовим штатом, переважно волонтерським, — сказав Саймон. — Наші екскурсоводи, студенти-стажери… вони всі тут, бо віддані справі.

— Я не ставлю під сумнів чиюсь відданість. Просто хочу знати, хто мав доступ туди.

— Ви насправді питаєте, хто міг підкласти у фонди мертве тіло.

— Мусимо розглянути такий варіант.

— Повірте, серед моїх працівників немає вбивць.

— Чи можете ви бути абсолютно впевнені у цьому, містере Кріспін?

Джейн запитала тихо, але її погляду неможливо було уникнути. Вона бачила, що це запитання його стурбувало. Адже вона змусила його визнати жахливу можливість: хтось із тих, кого він знав, нині чи в минулому, міг принести смерть у цей гордий бастіон науки.

— Перепрошую, містере Кріспін, — нарешті сказала Ріццолі. — Найближчим часом тут може бути трохи хаотично.

— Що ви маєте на увазі?

— Якимось чином у вашому музеї опинилося мертве тіло. Можливо, його вам подарували з десяток років тому, а може, підклали нещодавно. Проблема в тому, що ви не маєте документів. Навіть не знаєте, що ще є у вашій колекції. Нам доведеться проглянути ваші фонди.

Саймон зачудовано похитав головою.

— І що ви думаєте там знайти?

Ріццолі не відповіла. У цьому не було потреби.

7

— Невже це так необхідно? — спитав Ніколас Робінсон. — Обов’язково саме таким чином?

— Боюся, що так? — відповіла Джейн, простягаючи йому ордер на обшук.

Поки археолог читав ордер, вона стояла поряд із ним у компанії трьох чоловіків-детективів. Нині вони з Фростом привезли на обшук також детективів Тріппа та Кроу, і всі чекали, поки Робінсон до болю довго вивчав документ. Нетерплячий Даррен Кроу голосно зітхнув, Джейн кинула на нього роздратований погляд, який наче казав «охолонь» — нагадування про те, що в цій команді головною була вона, і йому слід знати своє місце.

Робінсон насупився, дивлячись на ордер.

— Ви шукаєте людські рештки? — Він підняв очі на Ріццолі. — Ну, звісно ж, ви їх тут знайдете. Це ж музей. І запевняю вас, кістки з третього поверху — старезні. Якщо хочете, щоб я показав вам відповідні докази по зубах…

— Нас цікавить те, що зберігається у фондах. Якщо відчините оці двері, саме й почнемо шукати.

Археолог зиркнув на інших детективів і помітив лом у руках детектива Тріппа.

— Я не дозволю вам так просто ламати ящики! Можете пошкодити безцінні артефакти!

— Ви маєте змогу спостерігати й давати поради. Але, будь ласка, нічого не торкайтеся й не перекладайте на інше місце.

— Чому ви робите з цього музею місце злочину?

— Нас турбує те, що Мадам Ікс може виявитися не єдиним сюрпризом у вашій колекції. А тепер, будь ласка, пройдіть із нами до підвалу.

Робінсон сковтнув і подивився на старшу екскурсоводку, яка спостерігала за суперечкою.

— Місіс Віллебрандт, можете зателефонувати Джозефіні, щоб вона прийшла негайно? Вона мені потрібна.

— За п’ять десята, докторе Робінсон. Скоро відвідувачі прийдуть.

— Сьогодні музей буде зачинено, — сказала Джейн. — Краще, щоб журналісти не знали, що відбувається. Тож зачиніть, будь ласка, вхідні двері.

Місіс Віллебрандт відверто проігнорувала наказ, не зводячи очей із куратора.

— Докторе Робінсон?

Той утомлено зітхнув.

— Схоже, ми не маємо вибору. Прошу, робіть, як каже поліція.

Він висунув шухляду столу на рецепції, взяв ключі й повів детективів повз воскову статую доктора Корнеліуса Кріспіна, повз мармурові грецькі й римські бюсти, до сходів. Десяток рипливих сходинок привели їх до підвалу.

Там Робінсон зупинився. Розвернувся до Джейн:

— Мені потрібен адвокат? Я підозрюваний?

— Ні.

— То кого ви підозрюєте? Хоч це можна мені сказати.

— Це може бути справою тих, хто був тут до вас.

— Задовго до?

— Йдеться про попереднього куратора.

Робінсон стривожено засміявся.

— Той бідолашний мав хворобу Альцгеймера. Ви ж не думаєте, що старий Вільям зберігав тут мерців?

— Двері, докторе Робінсон.

Хитаючи головою, він відчинив двері. З них війнуло прохолодним сухим повітрям. Вони увійшли до кімнати, і Джейн почула, як стривожено перешіптуються інші детективи від погляду на величезне сховище, заповнене ящиками, складеними рядами заввишки аж до стелі.

— Будь ласка, зачиніть двері, якщо можна, — сказав Робінсон. — Це місце з контрольованим кліматом.

— Ого, — сказав детектив Кроу. — Потрібна ціла вічність, щоб усе це продивитися. Що взагалі лежить у цих ящиках?

— Інвентаризація проведена більше ніж наполовину, — сказав Робінсон. — Якби ви дали нам ще кілька місяців завершити її, ми змогли б сказати, що міститься в кожному з ящиків.

— Кілька місяців — це чимало.

— На огляд оцих рядів, аж до задніх полиць, у мене пішов рік. За їхній вміст я ручаюся особисто. Але ті ящики позаду я ще не розкривав. Це повільний процес, вимагає обережності й документування усього. Там є речі, яким по кількасот років, і вони можуть бути дуже крихкі.

— Навіть у контрольованому кліматі? — перепитав Тріпп.

— Кондиціонування встановили лише у шістдесятих роках.

Фрост указав на нижній ящик у стосі.

— Гляньте на маркування з датою. «1873. Сіам».

— От бачите? — глянув Робінсон на Джейн. — Там можуть бути скарби, які сотню років не розпаковувалися. Я збирався систематично пройтися по всіх ящиках і все задокументувати.

Він помовчав.

— Але тоді знайшов Мадам Ікс, тож інвентаризація стала на паузу. Інакше ми просунулися б далі.

— Де ви знайшли її? — спитала Джейн. — У якій секції?

— У цьому ряду, біля стіни. — Археолог махнув на дальній край підвалу. — Вона була аж унизу.

— Проглянули ящики, які були вище?

— Так. У них — речі, отримані у 1910-х роках. Артефакти з Оттоманської імперії, плюс трохи китайських сувоїв та кераміки.

— Десяті роки? — Ріццолі подумала про досконале пломбування мумії, про амальгаму в зубі. — Мадам Ікс майже стовідсотково сучасніша.

— То як вона опинилася під давнішими ящиками? — спитав детектив Кроу.

— Вочевидь хтось тут усе переставив, — сказала Джейн. — Так, щоб до неї було менше доступу.

Роззираючись у цій печері, Ріццолі думала