наказ, на убивство християн виданий, вона розпалилася ревністю за Христа, Господа свого, Йому ж чистим дівством уневістилася і, знехтувавши вотчиною своєю і честю благородства свого, — багатство ж минуще їй після батьків залишилося, — і всю славу світу цього ні за що не мавши, почала себе до страждання за Христа готувати. Квинтіян же ігемон, чувши про красу, благородство й багатство цієї святої дівчини, охоплений був нечистою думкою про неї і, пристрасно захотівши її, думав, як би побачити її і до нечистої своєї похоті прикликати, разом же і маєток її забрати. Довідавшися, що у Христа вірить, зразу послав воїнів із града Катані до Парноми взяти святу як християнку на суд. Посланці ж, до Агафії святої прийшовши, взяти її хотіли й обіцяли з честю вести її до воєводи свого, якщо лише дасть їм слово, що поклониться богам їхнім. Вона ж, звелівши слугам, щоб трохи зачекали її, увійшла у внутрішню кімнату дому свого і, замкнувшись у ній, піднесла руки свої вгору й молилася, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Ти знаєш серце моє і настанову душі моєї, любов і віру в Тебе, будь мені вождем і помічником на ворога, його ж з Тобою, Богом моїм, вже здолала й умертвила. І нині, Владико, молюся Тобі: не дай всескверному і всезлісному чоловікові тому, рабові бісівському, осквернити тіло моє, у якому чисто і чесно прожила до сьогодні, поспішай та поквапся перемогти диявола і слугу його Квинтіяна, щоб не казав: "Де Бог їхній?" Прийми як жертву і приношення сльози мої, як запах пахощів, бо Ти Бог один і Тобі належить слава навіки. Амінь". Так помолившися, вийшла із града з воїнами, відпроваджували її і деякі громадяни, сусіди і знайомі, коли йшла усім серцем і великою душею стати за Господа свого, як стіна непоборна. І говорила собі: "Спершу мала боротьбу з дияволом, намагаючися зберегти неосквернене дівство моє і перемогти пристрасть плоті моєї, яку й перемогла благодаттю Христа мого, і потоптала ворога, який воює і насолодою і похотями на людей; нині ж на другу іду боротьбу, на ній же маю покласти за Христа душу свою. Але, о дияволе! Не потішишся через мене, більше ж сам осоромишся, покладаюся-бо на Христа, Бога свого, що буде з висоти дивитися на подвиг мій із безліччю святих Своїх ангелів і помагати мені, немічній, буде". Так собі кажучи, гарячими сльозами омивала лице своє. Коли йшла вона, відв'язався ремінь сандаля її, вона ж поставила ногу на камінь, щоб зав'язати його, оглянулася і не побачила нікого із сусідів, які відпроваджували її: всі-бо, залишивши її, повернулися. Через те більше просльозилася і помолилася до Бога, кажучи: "Всемогутній Господи, задля співгородян моїх, які не повірили рабі Твоїй, що хочу за Ім'я Твоє святе страждати, покажи якесь чудо на місці цьому". І зразу виросла оливка дика безплідна, як образ диких умів панормитян. Коли ж увійшла вона у град Катанський, звелів воєвода вести її в дім одної багатої жінки на ім'я Афродисія, яка мала п'ятьох доньок юних, їм же заповідала, щоб улесливими своїми словами та манерами, змінили розум Агафіїн до любови тілесної і щоб умовляли її принести богам жертви. Вони ж то хвалили її і вшановували, і багато їй обіцяли, то погрожували, намагалися привести її до волі Квинтіянової. Проте нічого не досягли, не змогли її від любови Божої до любови світу схилити не лише словами, а й ділами. Прикрашали-бо її дорогоцінним одягом, давали дари, ставили перед нею дорогі різні солодкі наїдки і частування, влаштовували співи і танці під гру музик. І всілякі мирські безчинні дійства і глум перед очима її чинили — вона ж навіть поглянути на те не хотіла, кажучи: "Хай відомо вам буде, що розум мій і помисли збудовані на камені й не можуть ніколи відлучитися від любови Христової. Ваші ж слова улесливі на вітер подібні, мирські радощі — як дощ, а погрози ваші — як ріки, які якщо й приб'ються до моєї хатини, проте не зможуть розхитати її, стоїть-бо, збудована на камені, яким є Христос — Син Бога Живого". Те кажучи, струменями сліз поливала свої груди: як же бо олень прагне джерел водних, так її душа прагнула до страждань за Господа свого.
Афродисія ж, бачивши непорушне й нездоланне серце святої Агафії, пішла до воєводи Квинтіяна і мовила йому: "Легше камінь розм'якшити і залізо в олово перетворити, ніж дівчину ту вмовити й відвернути від Христа її. Я-бо і доньки мої чого ж і вдень, і вночі не робили: чи умовляли її ласкою і просьбами, чи ж погрозами, щоб була однодумною з нами; я і маргарити, і намисто розкішне, і ризи коштовні, золото ж і камінь коштовний перед лицем її клала, рабів і поля давала — вона ж усе те мала за землю, розтоптану ногами". Тоді розгніваний Квинтіян-воєвода звелів привести її у таємну свою палату і, сидячи на місці своєму, сповнений нечистих помислів, почав питати: "Якого ти роду?" Відповідала Агафія свята: "Благородною народилася і маю родичів шанованих і багатих". Казав же їй Квинтіян: "Якщо роду ти славного, то чому поганий одяг, як якась рабиня, носиш?" Відповідала свята: "Христовою рабинею я є і через те рабський ношу образ". Сказав же Квинтіян: "Чому називаєш себе рабинею, якщо вільною ти є, будучи донькою батьків благородних?" Відповідала свята: "Те благородство наше і свобода для того, щоб працювати для Христа". Сказав воєвода: "Що ж бо, хіба не є ми вільними, не працюючи для Христа вашого, ще ж і відкидаючи Його?" Відповідала Агафія: "У таке прийшли рабство і полон, що не лише стали рабами гріха, а й поклонниками мерзенних і бездушних ідолів, дерево і камінь шануєте, наче Бога". Квинтіян говорив: "Якщо так хулити будеш, то великі приймеш муки. Скажи ж мені, чому відкидаєш богів наших?" Відповідала Агафія: "Через те відвертаюся від них, що не є богами, але бісами, їх же подобу з міді і мармуру творите і лиця їм золотите". Сказав Квинтіян: "Послухай доброї ради, дівчино, і принеси жертви, щоб не підпала тим різним мукам і не навела безчестя та докір благородству своєму, потім, хоч і не хотячи, поклонишся богам, владикам вселенної". Відповідала Агафія свята: "Буде жінка твоя, як Афродита, богиня твоя, і ти сам будеш — як Зевс, бог твій". Коли те мовила свята, звелів Квинтіян ударити її по лиці, кажучи: "Не дошкуляй воєводі". Відповідала Агафія свята: "Де розум
