Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

Коли  Пітерсони вже вдосталь натішилися успіхами сина та онука  і  добре роздивилися його результати ТОМу, настав час для справжнього банкету, що його на честь Еріка влаштували мама і бабуся. "На вогник" завітали і родичі - батьків брат із дружиною, що жили в сусідньому під'їзді.

А вже увечері, допомігши бабусі прибрати зі столу, Ерік пішов до вітальні і сів  на диван поруч батька,  який саме дивився вечірні новини.

-Тату, - сказав він. коли почалася рекламна пауза, - а  ти складав ТОМ, коли закінчував школу?

 - Звичайно. Правда, у нас були інші тести - не на комп'ютері, ми спеціальні анкети заповняли. А тоді вже в департаменті вводили наші дані в комп'ютер і видавали кожному результат.

- А помилки тоді були... ну, наприклад,  могло таке трапитися, щоб комусь чужі результати видали?

- Не чув про таке, - відповів батько. - У наш час порядки щодо профорієнтації були дуже суворі, все перевіряли по кілька разів.

 - А ти... - Ерік замислився, як точніше сформулювати свою думку. - Чому тобі випала така професія, ти погано вчився?

 - Ха, я дуже добре вчився в школі, задачі лускав, як горішки. Але я завжди був дуже язикатий, огризався до вчителів: мені півслова, а я  у відповідь - слово, отож,  як дійшло до профорієнтації, то наш наставник  сказав, що з моїм характером мені тільки сміття збирати. Я це добре запам'ятав. А потім принесли результати - дивлюся, а там написано "сміттяр"... Ну, воно в принципі ще й непогано обернулося, зовсім скоро відкрили комбінат, все автоматизували, робітникам стали добре платити. Я може, зараз більше заробляю, ніж той придурок-учитель. Так що він хотів мені насолити, а навпаки зробив добро. І таке буває.

 - Ти думаєш, він спеціально  підтасував результати? - здивувався Ерік. - Адже не можна наперед вгадати, що кому випаде.

 - Можна - не можна. яка тепер різниця! - махнув рукою батько. - Зараз, як усе виконується машинами, то, може, й не сфабрикують. А тоді вони самі вводили вручну наші відповіді, що, вчителю було складно додати в мою роботу ще від себе трохи помилок?

 - А можна було якось перездати... ну, там,  на апеляцію подати?

 - Не сміши мене, це ви зараз такі грамотні, а двадцять років тому всі брали те, що їм пропонували, і сиділи тихенько. "Апеляція". - він засміявся. - та ми й слова такого не знали!

 - Ну от ми знаємо, а що толку ? - знизав плечима Ерік. - Все одно в класі "Ч" ще ні одну апеляцію не розглянули на користь випускника.

Батько клацнув пультом, вимикаючи телевізор, і уважно подивився на сина, наче вперше його побачив.

-А чого це ти кислий такий? І все про помилки, апеляції? Ти що, незадоволений результатами? Три професії запропонували панові, а йому все не те...

 - Я задоволений, - швидко відповів Ерік. Він не хотів сваритися з батьком - добре знав його гарячу вдачу.

- Ну й що ти вибереш?

 - Я ще думаю.

 - А тут немає чого й думати, йди в автомеханіки, це дуже грошовита робота. Влаштуєшся на якусь СТО, потім можна  ще шабашити потихеньку. Знову ж-таки, клас "О". Квартиру дадуть просторішу, ніж у нас, страховка більша...

-Тату, а  коли ще тільки поділили  всіх на соцкласи,  чим тоді керувалися ті, хто їх придумав? Теж усі люди проходили тести?

 - Звідки мені знати, то давно було. Та й хто в нас учений - ти чи я? Вам що, в школі того не розповідали, на суспільствознавстві вашому?

 - Ні, не розповідали, - тихо сказав Ерік. - Я от сів і подумав - ніде не пишуть і не говорять, з чого все почалося. І як воно було раніше?

 - Ну, не говорять, значить не треба тобі того знати, мудрагелю. Іди вже спати, - батько встав і вийшов з вітальні.

А Ерік ще деякий час продовжував дивитися на темний екран телевізора, наче сподіваючись, що він от-от ввімкнеться і  дасть відповідь на питання, котрі хвилювали хлопця.