Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Мрії, уявлення, потреби у кожного свої

— Я з двадцяти восьми років мріяв про родину і дітей. В один момент зрозумів, що можу загинути на війні і не залишити по собі нічого. Свого сина я назву Аскольдом, якщо матиму, — розповідає через якийсь час Андрій. 

       "Якийсь" - бо час став не важливим: дні чи тижні, а ми однаково на відстані і однаково тільки інколи через постійні відключення електрики та зв'язку можемо обмінюватися повідомленнями чи зрідка поговорити.

— Тільки не зі мною, — жартую, а він ображається. — Бракувало, щоб інші діти з дитини знущалися через дивне ім'я. І якесь воно чуже, Скандинавське. — Одна версія походження імені саме така. Інша, малоймовірна, як на мене, але в неї вірить Андрій, що походження імені українське. А є ще й якась третя.

— А якщо, дочка, то Емма. 

— Ну це вже нормально, — користуюсь шансом погодитися і припинити суперечку.

— Так, нам саме дочки не вистачає, в нас же є Володимир, — підсумовує чоловік.

— Мені Тебе поряд не вистачає перш за все!

        Ні, я не обіцятиму йому зараз народити доньку, хоч він про це й мріє. Це мій особистий найстрашніший біль, мій жах. Я не готова повертатися знову в пологовий. 

— І щоб ця клята війна закінчилася! І щоб Володимир був повністю здоровим! Я так втомилася самотужки займатися його лікуванням та навчанням, вихованням за одинадцять років. Й ти не визначився з тим, що робитимеш після війни. Ніякі "заробітки" мене не влаштовують. Мені коханий потрібен поруч щодня, а не інколи, раз на кілька місяців чи років. Бути знову матір'ю-одиначкою по суті не збираюся. 

— Тоді якась фізична важка праця тут. Я більше нічого не вмію.

— Ти молодий, можеш навчитися за бажання. Ти думав, чим саме ти Хотів би займатися потім? Щоб це була не просто тяжка виснажлива ненависна праця, як у багатьох, а щоб вона приносила тобі задоволення?

— Війна!

— Війна закінчиться. Далі?

— Іноземний легіон, миротворці, найманці в Африці, — навіть не знаю, чи серйозно він, чи це жарти. 

— Але це все знов десь там, а не поруч зі мною. — Констатую очевидне. 

— Мила, я підсів на війну. Це драйв, що не порівняти з наркотиками, цигарками чи алкоголем..

— Так, це адреналін, розумію. І це козацький драйв поки захищаєш рідну Батьківщину, поки ти Герой. Поки це відчуття піднімає тебе у власних очах, бо чомусь ти звик вважати себе маловартісним і не цінувати. Але всякі там найманці не є героями, просто бойовики, просто ті, що звикли стріляти, вбивати, доводити свою силу зброєю. А в тобі інша сила є. Сила любові до своєї країни, людей, яких захищаєш, дітей.

         Це не ті питання, відповіді на які мають бути знайдені негайно і остаточно. Але ця розмова мала відбутися. Роздуми на ці теми мають жити в наших головах. Я не знаю, чи зможу колись подолати власні страхи, але точно знаю, що це залежатиме від його відповідей і рішень, як мінімум. Бо навіть думати про народження ще однієї дитини я не хочу поки він не знає, яким шляхом бажає йти в майбутнє. Впевнена, що така моя правда краща за брехню і порожні обіцянки. Бо я даю лише ті, які виконую.

              Залишається жити "тут і зараз". Так ми на відстані, але ми є один в одного. І я чекаю його повернення. Мені не потрібні жодні інші. Знаю, що колись ми повернемось до цих питань почергово одне за одним.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot