Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Каладін стояв навколішках і силкувався притлумити своє горе.

«Сину, тобі доведеться навчитися, коли слід переживати, а коли — відпускати, — пролунав батьків голос. — Ти наростиш мозолі».

Цього так і не трапилося. Буря забирай! Так і не трапилося… Ось чому він так і не став майстерним хірургом — бо не міг втрачати пацієнтів.

Ну а тепер, коли він убивав? Коли став солдатом? Невже це якось узгоджувалося одне з іншим? Він ненавидів майстерність, із якою вбивав.

Каладін глибоко зітхнув і через силу опанував себе.

— Йому до снаги те, чого мені не зробити, — сказав він зрештою, розплющуючи очі, щоб глянути на Сил, яка стояла в повітрі неподалік. — Я про вбивцю. Це тому, що я прорік не всі Слова?

— Їх є більше, — відказала Сил. — Та я не думаю, що ти до них готовий. Хай там як, а ти, гадаю, вже міг би робити те саме, що й він. Трохи потренувавшись…

— Але як він Приборкує сплески? Ти ж казала, що спрена у вбивці немає.

— Жоден спрен честі не допомагатиме істоті, яка влаштовує таку різанину.

— Люди здатні дивитися на такі речі по-різному, — сказав Каладін, намагаючись не зрадити голосом своїх почуттів, бо перевернув Белда долілиць, щоб не бачити його зморщених, випалених очей. — А що, як той спрен честі гадав, наче вбивця робить добру справу? Адже ти допомагала мені вбивати паршенді.

— Щоб захистити.

— З погляду паршенді, вони захищають своїх, — заперечив на це Каладін. — Для них я загарбник.

Сил сіла, обвивши руками коліна.

— Не знаю. Можливо. Проте інші спрени честі такого не роблять. Я єдина, хто не підкорився. А от його Сколкозброєць…

— А що з ним? — запитав Каладін.

— Він інакший. Зовсім інакший.

— Мені він здався звичайним. Наскільки так можна сказати про Сколкозбройця.

— Ні, він інакший, — повторила Сил. — У мене таке відчуття, наче я маю знати чим саме. Це якось пов’язано з кількістю Світла, яке він споживає…

Каладін підвівся і, здійнявши лампу, пройшов у бічний коридор. Там висіли сапфіри, що робили стіни синіми. Прорізавши Зброєю отвір, убивця проник у коридор і вбив Белда. Але ж капітан вислав у розвідку двох вояків.

Так, іще одне тіло — Гоббера. Цей чоловік був чи не першим у Четвертому мості, кого врятував Каладін. Буря забирай того вбивцю! Командир пригадав, як він — на відміну від решти — не залишив цього чоловіка помирати на плато.

Він опустився навколішки поруч трупа, перевернув його…

…і виявив, що той плаче.

— Я… Мені… прости, — промовив Гоббер, заледве здатний говорити від напливу почуттів. — Прости, Каладіне.

— Гоббере! Ти живий! — зрадів той.

А відтак він зауважив, що холоші Гобберових формених штанів перетято на рівні середини стегон, і з-під тканини прозирають сірі, потемнілі ноги — змертвілі, як допіру Каладінова рука.

— Я його навіть не бачив, — промовив Гоббер. — Він звалив мене, а потім проштрикнув Белда. Я чув звуки битви, і гадав, що всі ви загинули.

— Все гаразд, — заспокоїв його командир. — Усе буде гаразд.

— Я не відчуваю ніг, — сказав підлеглий. — Їх наче немає. Сер, мені більше не бути солдатом. Тепер я ні на що не придатний. Мені…

— Ні, — рішуче заперечив Каладін. — Ти так само належиш до Четвертого мосту. І завжди належатимеш. — Він примусив себе усміхнутися. — Просто треба, щоб Скеля навчив тебе готувати. Як у тебе з рагу?

— Жахливо, сер, — промовив Гоббер. — У мене навіть бульйон підгорить.

— Значить, кашовар із тебе вийде не гірший від решти. Гаразд, заберімо тебе до своїх.

Запустивши під нього руки, Каладін піднатужився і спробував підняти товариша.

Але власне тіло запротестувало, й капітан, мимохіть застогнавши, опустив Гоббера назад.

— Усе гаразд, сер, — промовив солдат.

— Ні, не гаразд, — відказав Каладін, висотуючи зі сферолампи частину заряду.

Він знову піднатужився й, таки піднявши Гоббера, поніс його до своїх.

34. Квіточки та ягідки

«Великий князь Валам міг померти, Ваша Світлосте Тин, — написав телестиль. — Наші інформатори непевні. Він завжди був хворобливий, і тепер подейкують, наче недуга зрештою звела його зі світу. А втім, його військо готується до захоплення Веденара, тож якщо він мертвий, то його син-бастард, найімовірніше, вдає, що це не так».

Телестиль писав далі, але Шаллан відкинулася на спинку стільця. На позір пристрій рухався з власної волі, спарений з аналогічним телестилем, що ним орудував їхній кореспондент у Ташикку. Після бурі вони повноцінно отаборилися, і Шаллан приєдналася до Тин у її розкішному наметі. В повітрі досі пахло дощем, а дно намету трішки підтікало, намочуючи постелений килим, і дівчина пошкодувала, що не взула замість туфельок-пантофлів чоботи — нехай і завеликі.

Якщо великий князь справді помер, що означатиме ця смерть для її рідних? На схилі батькового життя Валам став для нього однією з найбільших проблем, і їхній Дім вліз у борги, вербуючи союзників, щоб здобути князівську ласку чи, може, натомість спробувати скинути його з трону. Війна за престол могла поставити кредиторів Дому Давар у скрутне становище, змусивши тих, бува, прийти до братів, щоб вимагати повернення заборгованого. Або можливо, що за всім цим хаосом вони забудуть про її братів і їхній пересічний Дім. А що з Примарокровними? Під час війни ті вимагатимуть назад свій Душезаклинач іще рішучіше чи навпаки?

Прародителю бур! Вона потребувала більше інформації.

Телестиль рухався, перелічуючи імена претендентів на престол Я-Кеведу.

— Ти знайома з кимось із них особисто? — спитала Тин, яка стояла поруч письмового столу, замислено схрестивши руки на грудях. — Бо в цих подіях можуть критися певні можливості для нас.

— Мій статус був занизьким для таких, як вони, — відповіла Шаллан, скривившись від неприємної правди.

— Навіть коли так, можливо, нам є сенс узяти курс на Я-Кевед, — запропонувала Тин. — Ти знаєш тамтешніх людей і їхню культуру. Це стане в пригоді.

— Але ж там зона бойових дій!

— Дитино, війна означає відчай, а для нас він — наче материнське молоко. Щойно ми доведемо до кінця твою затію на Розколотих рівнинах — і, може, візьмемо до себе одного-двох спільників — нам, певне, варто буде завітати до тебе на батьківщину.

Дівчина негайно відчула докір сумління. З того, що розповідала Тин, ставало зрозуміло, що жінка нерідко полюбляла взяти під крило когось на кшталт Шаллан. Ученицю, якою