Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 236
Перейти на сторінку:
човнів. Приїхали якісь люди на возі, щось почали перевантажувати.

— Чаю не хочете? — спитала мене якась жінка — мабуть, дружина Бороди.

— Та можна, — кивнув я.

У хаті мені налили великий кухоль чаю з самовара. Я присів біля гасової лампи, попивав чай і читав.

— Добрий вечір! — У хату забіг молодий хлопець років вісімнадцяти. Середнього зросту, худий, одягнений у старенький сюртук. Простягнув мені руку.

— Стах Тираспіль!

— Хто? — перепитав я, а хлопець почервонів.

— Стах Ібрагімович Тираспіль, — повторив він, намагаючись не втрачати впевненості. — Звуть мене так.

— Якого це ти племені? — здивувався я.

— Я син турецького вірнопідданого, що потрапив у полон під час останньої турецької війни й одружився з чарівною польською панянкою! — урочисто сказав хлопець і подивився на мене, наче я йому був винен грошей.

— Петро Олексійович Шатирьов, полтавський міщанин. — Я потиснув руку гостя.

— І що полтавський міщанин робить у лігві одеських контрабандистів?

— Їду до родичів у Бразилію.

— У Бразилію? Звідки у вас родичі в Бразилії?

— Переселенці. Взагалі-то пливли в Аргентину, але пароплав зламався, довелося висаджуватися в місті Ріо-де-Жанейро, де живуть і донині. Зараз захворіла улюблена тітка, поспішаю до неї, — ладно брехав я.

— Ріо-де-Жанейро? — Хлопець насупився, а потім усміхнувся. — Ну так, Ріо-де-Жанейро! Пам’ятаю! У нас у гімназії був чудовий учитель географії! Розповідав, що дуже гарне місто.

— Так, бухта, пляжі, кавовий імпорт, мільйон населення, — а це значно більше, ніж у Харкові! — і всі в білих штанях! — чесав далі я.

— А чого в білих? Це мода така? — спитав Стах.

— Ні, спекотно там. А ще всі танцюють. Інколи цілодобово! П’ють місцевий самогон кашасу і танцюють танці, подекуди непристойні.

— Оце так місто! — аж зойкнув Стах. — Слухайте, у вас немає зайвого квитка?

— Та в мене взагалі квитка немає. Треба ще добратися до Середземного моря. А ви куди прямуєте?

— Я до Константинополя. — Хлопець озирнувся, наче перевіряв, чи ніхто не підслуховує. — У дуже, дуже, важливій справі! — сказав він пошепки. Ще раз озирнувся. — При смерті заступник головного візира Сулейман Берта Марія! І знаєте, хто це?

— Та ви ж сказали — заступник головного візира.

— Та ні, то посада! Цей Сулейман Берта Марія — мій рідний дядько, молодший брат мого дорогого батька! — Стах вибалушив очі.

— І що?

— Спадок, спадок! — прошепотів він і нахилився до мене. — Двадцять тисяч десятин родючої землі у Румелії та Анатолії, цінні папери, золото, індійські діаманти. Не менше мільйона рублів!

— Хіба в турків теж рублі?

— Це на наші гроші якщо перерахувати. Уявляєте — мільйон! Ви б хотіли отримати мільйон?

— Та як же його отримаєш? — зітхнув я.

— Треба знати місця. У світі ходить багато мільйонів, якщо знати, де шукати, їх можна знайти!

— А як можна дізнатися, де мільйони ходять? — здивувався я.

— Треба гроші любити.

— Так хто їх не любить?

— Не просто любити треба, а ще й страждати щодня через їх відсутність! Я щоранку прокидаюся і думаю: де мій мільйон? І ця думка — наче ніж у серце! І підхоплююся я, шукаю його! Та ось нарешті знайшов! Я ж єдиний спадкоємець, бо в дядька своїх дітей немає. У битві з зулусами отримав поранення й залишився бездітним.

— Біда яка!

— Але із зулуського походу привіз величезні скарби! Цілі вози золота, двадцять мавританських невільниць і трьох дресированих слонів, які подарував султану! А султан у відповідь подарував землі!

І все це тепер чекає на мене!

— Вітаю! Всім буду розповідати, що з цілим мільйонником плив!

— Не поспішайте радіти. Є одна проблема. — Хлопець знову озирнувся і посерйознішав.

— Яка?

— У турків нічого неможливо зробити без бакшишу.

— Без чого?

— Ну, без того, щоб підмазати.

— Так це і в нас так! Поки паспорт для виїзду отримав, стільки грошви виносив! — зітхнув я.

— У нас так, але мільйон там. Чекає мене в Константинополі. Дядько помре зо дня на день, а далі треба дати десять тисяч бакшишу в канцелярію візира, щоб визнали мене спадкоємцем. І тоді мільйон мій! Уявляєте, який прибуток? Вкладаєш десять тисяч, а отримуєш мільйон!

— Це я й порахувати не можу, який прибуток, — закивав я.

— Не хочете взяти участь? — прошепотів хлопець і нахилився до мене.

— У чому?

— В отриманні спадку.

1 ... 119 120 121 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"