Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Головними формами сучасної систематизації законодавства в Україні є облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, кодифікація. Перспективною формою є підготовка і видання Зводу законів України, що потребує не лише високого рівня юридичної науки і законотворчої майстерності, а й завершення кодифікаційної роботи, якості і сталості законодавства.

Правовідносини - це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами - правомочними (носіями суб’єктивних прав) і зобов’язаними (носіями обов’язків).

Ознаки правовідносин:

1) є специфічним видом суспільних відносин - складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів, перебувають у формі соціальних зв’язків - економічних, організаційних, політичних, сімейних тощо. Не може бути правовідносин із тваринами, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне ставлення до собаки людина відповідає не перед собакою, а перед органами, що стоять на сторожі захисту тварин. У давні часи (середньовіччя) суб’єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 р. був покараний батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв’язку з убивством царевича Дмитра;

2) є ідеологічними відносинами - результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не виникають поза свідомістю людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки вони не будуть усвідомлені людьми, не стануть їх правосвідомістю;

3) є вольовими відносинами - у них втілюються воля або всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), або лише одного з учасників (проведення обшуку, оголошення виборів, нагороди, конкурсу);

4) виникають (змінюються, припиняються) на основі норм права- у разі настання передбачених нормою юридичних фактів;

5) є юридичною формою конкретного (індивідуалізованого) зв’язку суб'єктів - завжди конкретним є юридичний факт, що породжує правовідносини; конкретним є суб’єкти; їх права і обов’язки; визначеним є об’єкт правовідносин;

6) мають зазвичай двосторонній характер, залежність прав і обов’язків сторін є взаємною - одна сторона (наприклад, кредитор) має суворо визначене суб’єктивне право (право на одержання боргу) (правомочна сторона), на іншу сторону (боржник) покладені відповідні юридичні обов’язки (повернути борг) (зобов’язана сторона). У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов’язки (фізичні особи), повноваження і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різною: а) точно визначена зобов’язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов’язаних осіб не виявлено; в) точно встановлені обидві сторони;

7) охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу аж до примусу. У більшості випадків суб’єктивні права і юридичні обов’язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, що виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов’язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

Норма права і правовідносини взаємпов’язані. Відомо, що право може діяти лише тоді, коли визначеним подіям або діям надається характер юридично значущих фактів (актів), що ставлять людей у становище сторін правовідносин, які мають взаємозалежні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Взаємозв’язок норм права та правовідносин:

1) правовідносини зазвичай виникають (припиняються чи змінюються) і функціонують на основі норм права (повна детермінованість, тобто причинна зумовленість правовідносин нормами права) або допускаються нормами права (часткова детермінованість). В останньому випадку зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб’єктів майбутніх правовідносин;

2) правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії. За самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна робити висновок, чи відповідають правила, запропоновані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З установленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається;

3) норма права і правовідносини є неодмінними складовими елементами механізму правового регулювання. їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим;

4) норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми - правовідносин: гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція - на права й обов’язки, а санкція - на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Правовідносини є об’єктивною формою реалізації прав і обов’язків. Здебільшого через правовідносини (але не винятково через них) здійснюються функції права.

Класифікувати правовідносини на види можна за різними критеріями.

Види правовідносин за функціями права:

• регулятивні - виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права і юридичного факту, а також можуть виникати за відсутності норм права на основі договору між сторонами (здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку та ін.) чи на підставі події, тобто обставини, що відбувається незалежно від волі суб’єкта[55];