Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

380
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 156
Перейти на сторінку:
Чирков простягнув їй руку.
Автобіографія

«Я, Чирков Єгор Матвійович, народився 2 квітня 1917 року в сім'ї юриста. Батько мій, Чирков Матвій Романович, був членом Мінської міської колегії адвокатів. Мати — домогосподарка.

У 1924 році ми переїхали в місто Борисов, де батько працював у нотаріальній конторі, а я вчився в середній школі. В 1927 році я був прийнятий у піонери, в 1933 році — в члени ВЛКСМ. Громадські доручення виконував. Був редактором шкільної стіннівки.

У 1935 році я вступив до Московського юридичного інституту, який закінчив у 1940 році.

В армії з перших днів війни.

Був одружений. Але недовго, з січня по серпень 1938 року. З громадянкою Тетяною Обмоткіною ми не зійшлися поглядами на життя.

Родичі мої загинули в 1941 році під час бомбардування міста Борисова.

Під судом не був.

Родичів за кордоном не маю.

Капітан Є. Чирков.

20.12.1942 р.»


Природний убуток

— Що я йому скажу? — злякано запитала Тетяна.

— Не знаю, — ховаючи погляд, заявила Марфа Іллівна, й друге підборіддя її неприємно хитнулося.

— Він не повірить.

— Його справа. Тільки з'являтися біля тайника, тим більше товар туди класти, не раджу.

— Він сказав, що ви йому винні дві тисячі.

— За цеглу? Дуже багато хоче, — сказала, як відрізала, Марфа Іллівна, махнула при цьому рукою і почервоніла.

— Він приносив не цеглу.

— Мені невідомо, й тобі — теж.

— Ви ніколи нікому не вірите, — зітхнула Тетяна.

— Це мій недолік.

— З недоліками треба боротися.

— О, якби тільки з недоліками! До них руки не доходять.

— Марфо Іллівно, ви забалакаєте кого завгодно.

— Правильно, Тетяночко. Змалечку я заїкалася. Потім вирівнялась. І тепер балакаю, спину нема. Жан часом почне на інструменті репетирувати, а я до нього з розмовами. Він у мене слухняний, чемний. І то заблагає: «Мамо, ви кричите так, що я барабана не чую».

— Вам добре жартувати, — гірко зауважила Тетяна. — А що я скажу йому?

Марфа Іллівна ухилилася від відповіді:

— Дай води попити.

Вони пройшли на кухню.

— У мене квас є, — сказала Тетяна.

— Ні, краще води. Я квасом не напиваюся.

Крякнувши голосно й неприємно, Марфа Іллівна поставила спорожнілу склянку на підвіконня. І повернулася спиною до вікна, яке хрест-навхрест було заклеєне вузькими смужками марлі.

— Ти, Тетяно, не сумуй. Покладися на мене. Твій, він людина обережна, навіть мені не ризикує показатися. Він усе розуміє. Передай йому — наперед товар нехай до тебе приносить. Коли я сама носитиму, коли ти… Ні в кого підозри це викликати не може. Ти моя клієнтка довоєнна. Ясно?

— Ясно, але… Хто дві тисячі платитиме?

— Плюнь і забудь. У торгівлі завжди трапляється природний убуток. Про це кожен продавець знає.


Фляжка

О шостій годині вечора ще було видно, хоча сонце вже ховалося за косим мисом, і світло над містом лежало м'яке, і усе було без тіней, мов на дитячому малюнку. Каїров пішов до Золотухіна. Він повільно, наче прогулюючись, ступав по стертому, давно не ремонтованому тротуару, що тягнувся від будинку до будинку, більшість яких давно були без дахів та вікон. Біля продуктового ларка жінки ждали своєї черги. Продавщиця різала хліб довгим, наче шабля, ножем, і він мерехтів тьмяно й холодно.

Сквер, заселений старими, кремезними кленами, був порожній.

Крамниць уціліло мало. Та й уцілілі мали пригнічено непривітний вигляд. Але листя на деревах уже набирало силу. І дивитися на нього було приємно.

На виході зі скверу Каїров зупинився, щоб пропустити машину, яка мчала на великій швидкості, та, заскреготавши гальмами, вона, лише трохи проскочивши мимо Каїрова, завмерла біля тротуару. З'явилася кудлата голова. Почувся знайомий голос:

— Мірзо Івановичу!

— А я до тебе, Дмитре, — сказав Каїров Золотухіну.

— Ласкаво прошу в машину.

— Тут недалеко. Ходімо пішки. Подихаємо свіжим повітрям, — запропонував Каїров. — Це повертає сили і бадьорість.

— Як завжди, ви маєте сенс, Мірзо Івановичу. — Золотухін вийшов з машини. Сказав шоферові: — їдь. — Виглядав нін утомлено. Подав Каїрову руку: — Я підготував дані, які ви просили.

— Спасибі, Дмитре. Як Неллі?

— Що з нею станеться? — незадоволено відповів Золотухін.

— Слухай, дорогий, — Каїров промовив ці слова владно й суворо, — таким тоном ніколи не смій говорити про Неллі! Вона мені як дочка.

Золотухін збентежився:

— Мірзо Івановичу, ради бога, не гарячкуйте. Здається, я трохи втомився.

— Не чоловіча справа жалітися на втому.

— Я не жаліюсь. Я пояснюю. Не сердьтеся, Мірзо Івановичу. Я люблю Неллі.

— А розуміти її — розумієш? — Каїров схилив голову набік, зазираючи в очі Золотухіну.

— Це вже тонкощі. Тепер не до них. Нехай вона

1 ... 119 120 121 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"