Читати книгу - "Відкинуті Богом, Олексій Михайлович Волков"

— Володарю, — промовив Шейтан-бей. — Сонце сховалося для нашого каравану, та для мене воно, навпаки, щойно засвітило. Твоя милість безмежна. Тепер можу плисти уперед.

— Коли Сіді-алі приведе галери з півдня, я зберу вас усіх, і кожен скаже, що думає стосовно битви. І ти думай. Адже нас чекає смертельний бій. І ми мусимо перемогти.

— Я думатиму кожну ніч, володарю усіх морів, і матиму що сказати, — схилив голову Лук’ян. — Але усе, що говоритимемо ми, твої вірні слуги, — здатне лише допомогти розбити ворога. Те, що мої вуха почули щойно, — найголовніше. Отож, усе вирішилося зараз.

— Так уважаєш? — відпустивши щоглу, Хизир перейшов до борту і зазирнув у спокійні хвилі. — Що ж, на все воля Аллаха.

— Володарю… — Лук’ян одразу ж кинувся за ним. — Володарю, я хочу просити про милість!

— Говори, — дозволив той.

— Володарю, признач мене капуданом однієї з галер! Я знаю морську справу і хоробро битимуся в ім’я Аллаха!

Лише тепер Хизир і собі по-справжньому випростав плечі й дивився на Лук’яна згори.

— Ні, Шейтан-бею, цього не станеться. Ти плаватимеш на моїй галері й завжди будеш поруч зі мною. Адже розум твій цінніший за шаблю, якої б слави вона не здобула. У твоїй голові зберігається мудрість багатьох століть. Вона — багатство реїсів, тому я берегтиму її.

— Володарю!

— Мовчи, — загрозливо прошепотів Хизир. — Я знаю, навіщо тобі галера. Ти думаєш про невірного, з яким бився біля острова Ксамакс. Забудь! Твого ворога вже з’їли краби на дні.

— Реїси розповідали, що його тіло забрали на великий корабель із зображенням жінки на носі. Коли гармати почали бити зі скель, невірні кинулися на розбиту галеру і винесли його. Він сильний і міг вижити.

— Твій ніж потрапив йому в самісінькі груди! — вигукнув капудан-паша. — По саме руків’я! Жоден із нас або невірних не смикнувся на затоплену галеру, доки ви билися. Він помер, тому й розтиснув обійми. Лише коли ви обоє лежали, наче мерці, ми кинулися до вас!

— Але я не помер. Отже, й він…

— Мовчи, негідний! — ударив кулаком у поруччя Хизир. — Одного разу я вже вчинив з тобою не так, як мав би. Ти ніколи не вестимеш галеру в бій. Це моє тверде слово. Ти потрібен тут. А голову твого ворога тобі принесуть реїси. Якщо ми переможемо…

Сон Шейтан-бея пропав надовго. Бажаючи скоротити час, капудан-паша вів галери здовж узбережжя, найкоротшою відстанню. Удень караван ішов своїм курсом, огинаючи острови, що траплялися на шляху, а вночі мусив зупинятися, бо плисти у темряві ставало небезпечно. Щоночі Шейтан-бей ходив палубою, наче примара, переступаючи через реїсів, доки не лягав, відчуваючи, що інакше крутитиметься до ранку.

Серпнева спека була у розпалі, коли з південного боку нарешті помітили караван з Магриба. Сіді-алі привів зі собою тридцять сім галер, і все реїське воїнство рушило далі на Керкіру. Хизир зібрав капуданів, влаштувавши великий ташавур не на один день. Реїси прагнули бою. Щоправда, багато хто волів битися біля своїх берегів або ж у відкритому морі. Обережний Сінан застерігав од пастки, до якої легко потрапити біля чужих берегів. Це нагадувало збіговисько морських птахів біля берега, де сушили сіти з рибальських човнів. Запах здобичі притягував до себе ненажерливих чайок, і вони зчиняли дикий лемент, хоча на камінні не було жодної кістки.

Шейтан-бей слухав мовчки, і жоден м’яз не виказував його думок. Коли ж більшість башбуків, накричавшись, розпливлися по своїх галерах, залишилися ті, кого Хизир міг слухати без грюкання кулаком і тупання ногами.

— Чому ти досі не промовив жодного слова? — запитав бейлербей усіх морів. — Про що твої думки, котрі не раз допомагали нам? Невже чекаєш, що терпець мій урветься і я таки вижену тебе зі шаблею на якусь із галер, де реїси зовсім втратили розум?

— Ні, володарю, — вклонився Лук’ян. — Я знаю своє місце і не чекаю цієї милості. Що я можу, коли ти не дозволив мені стати до бою з ворогом? Про що можуть бути мої думки? Гніватимешся ти чи ні, мені залишається тільки одне.

Він одчепив шаблю разом із піхвами й, підійшовши, поклав під ноги Хизирові. Туди ж ліг і кинджал. Запала тиша. Реїси замовкли, спостерігаючи незрозумілу картину в очікуванні подальшого. А Шейтан-бей уклонився ще нижче і додав:

— Тепер мені залишається тільки відшукати червоний тюрбан та знову стати сібі.

Обличчя Хизира потемніло від гніву. Він часто дихав, очі стали опуклими, а нижня губа відкопилилася.

— Як смієш ти?! Син свиноїда! Ти вирішив насміхатися зі свого володаря?! Я викину тебе за борт власними руками!

— У жодному разі, найсвітліший! — приклавши до грудей руку, Шейтан-бей доводив своє. — Як міг би я насміхатися з того, хто підняв мене з бруду? Відсічи мені голову просто зараз, якщо справді так думаєш!

На розгніваному обличчі Хизира проступила нерішучість. Знаючи Шейтан-бея, тепер він очікував мудрої та дотепної думки, після якої від сміху здригатиметься уся галера, а потім це переповідатимуть ще й з одної на іншу, доки усі реїси не знатимуть, як Великий Бейлербей усіх морів сам пошив себе в дурні. Тому, опанувавши себе, він запитав:

— А для чого мені сібі? Король невірних не запросить нас на поле шатранджу.

— Будь-яка битва — це шатрандж! Володарю, я вже довів це тобі одного разу, коли просив заховати галери на дні! Хіба ти забув?

— Ні, Шейтан-бею, — похитав головою Хизир. — І реїси, які залишилися живими та йтимуть у бій, пам’ятають це. Але чому ти поклав зброю?

— Бо сібі не грає на полі шатранджу, лише переносить фігури. Б’ється його володар. Море Ак-Деніз — дуже велике поле для кривавого шатранджу, де вистачить місця усім фігурам — і тим, що на веслах, й іншим, що мають вітрила, адже кожна його хвиля — це клітинка. Ти заборонив мені битися, отже, я переноситиму ці фігури.

— Як так? — не зрозумів Хизир, спостерігаючи, як реїси потирають руки у передчутті веселої розваги. Втім, бейлербей вирішив іти до кінця. — Як можеш ти перенести галеру? Поясни нам! Вона мусить плисти сама, коли гребці рухають веслами!

— Так, найвеличніший! — погодився Шейтан-бей. — Одну галеру рухають весла гребців. А всі галери разом рухає твоя думка, твій талант воїна і капудана-паші. Хто донесе його до галер? У реїсів їх півтори сотні. У бою вони розташовуються так, що між сусідніми влазить ще три, не менше. Яку відстань охопить такий стрій? Як має долетіти