Читати книгу - "Крістіна"

Реджина уважно подивилася на нього.

— Ти хочеш сказати, що не знав про їхню наявність?

Арні зиркнув на неї з виразом, якого вона просто не могла прийняти, таким чужорідним він був на його обличчі. З презирством. «Хороший, як золотий, мій хлопчик як золотий», — раптом спливла в голові божевільна думка.

— Я знав, і Вілл знав. Але це ж іще треба довести, правда?

Вона тільки вражено дивилася на нього.

— Якщо це якось повісять на мене, — сказав Арні, — мені дадуть умовний термін.

— Арні, — мовила вона, — ти зараз не думаєш головою. Може, твій батько…

— Так, — перебив він. — Я думаю головою. Не знаю, чим думаєш ти, але я зараз думаю лише головою.

І він вирячився на неї такими страхітливо порожніми очима, що вона більше не могла цього терпіти й змушена була піти.

У маленькій зеленій приймальні Реджина сліпо проминула свого чоловіка, який сидів на лавці з Ворберґом.

— Іди до нього, — сказала вона. — Ти маєш його напоумити.

І пішла далі, не дожидаючись відповіді й не зупиняючись, аж поки опинилася надворі й холодне грудневе повітря охолодило їй розпашілі щоки.

Майкл зайшов, але теж зазнав фіаско; вийшов він із пересохлим горлом і обличчям, яке неначе на десять років постаріло порівняно з тим, з яким він заходив.

У мотелі Реджина переказала Ворберґу розмову з Арні й запитала, чи є бодай найменший шанс, що він має рацію.

Ворберґ замислився.

— Так, це можливий аргумент для захисту, — відповів він. — Але ймовірність була б набагато вищою, чорт забирай, якби Арні був першою кісточкою доміно в ланцюзі. А це не так. Є ще продавець уживаних авто тут, в Олбені, його звуть Генрі Бак. Він був приймачем товару. Його теж заарештували.

— І що він сказав? — спитав Майкл.

— Не маю ані найменшого уявлення. Але я пробував розпитати його адвоката, і той відмовився зі мною розмовляти. Як на мене, це поганий знак. Якщо Бак заговорить, то всіх собак повісить на Арні. Б’юся об заклад на свій будинок і ділянку землі, що Бак засвідчить — ваш син знав про існування тайника. І це недобре.

Ворберґ уважно подивився на них обох.

— Розумієте, місіс Каннінґем, те, що вам сказав син, не надто розумно. Завтра я матиму з ним розмову, перед тим, як його переведуть у Пенсильванію. Сподіваюся, мені вдасться його переконати в тому, що вся ця конструкція може обвалитися йому на голову.

Перші сніжинки закружляли з важкого неба, коли їхнє авто звернуло на вулицю, де жили Вікі й Пол. «Чи засніжило вже в Лібертівіллі?» — подумав Арні й торкнувся ключів на шкіряному брелоку, що лежали в кишені. Напевно, так.

Крістіна залишилася в гаражі Дарнелла, опечатана. І його це влаштовувало. Він забере її. Потім, з часом.

Минулий вікенд виявився розмитим нічним жахіттям. Батьки, що напосідали на нього в білій кімнатці, мали дивні обличчя незнайомців, були головами, що базікали чужоземною мовою. Адвокат, якого вони найняли, Ворлі чи Вормлі чи як там його, чесав язиком про якийсь ефект доміно, принаймні так він це називав, а ще — про потребу «врятуватися з приреченої будівлі перед тим, як вона вся впаде тобі на голову, хлопче, — до неї вже підбираються з дробильними таранами два штати й три федеральні агенції».

Однак Арні більше хвилювала Крістіна.

Що далі, то ясніше йому ставало, що Роланд Д. Лебей був або з ним поряд, або ошивався десь неподалік — а ймовірно, сидів у нього всередині. Ця думка не перелякала Арні; навпаки — вона його втішила. Але йому слід було виявляти обережність. Не через Джанкінса; він відчував, що в Джанкінса немає нічого, крім підозр, і всі вони ведуть в оманливих напрямках, променями розходяться від Крістіни, а не сходяться до неї.

Але Дарнелл… з Віллом могли бути проблеми. Так, реальні проблеми.

Тієї першої ночі в Олбені, після того, як мати й батько пішли в мотель, Арні відпровадили в камеру попереднього затримання, де він на диво швидко й легко заснув. І йому наснився сон — не зовсім жахіття, але жахливо тривожне сновидіння. Прокинувся він перелякано посеред ночі, і все тіло спливало потом.

Йому наснилося, що Крістіна зменшилася в розмірах до крихітного «плімута» 1958-го року, не більшого за людську долоню. Вона стояла на іграшковому треку, серед ландшафту іграшкових масштабів, що навдивовижу точно відтворював справжній — була там пластикова вулиця, дуже схожа на Бейсін-драйв, ще одна могла бути Дж-Ф-К-драйв, де було вбито Канючі Велча. Будівля «Леґо», яка виглядала достоту як ЛСШ. Пластикові будинки, пластикові дерева…

…і гігантська нависла туша Вілла Дарнелла, який керував важелями, диктуючи, як швидко чи як повільно крихітна «фурія» повинна була бігати цими вулицями. Його дихання свистіло в пошкоджених легенях з виттям буревію.

«Краще не відкривай рота, малий, — попередив Вілл. Він нависав над зменшеною моделлю світу, наче Дивовижна людина-колос. — Не заїдайся зі мною, бо я тут головний; я можу зробити отак…»

І Вілл поволі почав обертати ручку керування в бік позначки «ШВИДКО».

«Ні, — намагався закричати Арні. — Ні, не треба, не робіть цього, будь ласка! Я люблю її! Будь ласка, ви вб’єте її!»

Крихітна Крістіна на треку помчала крізь крихітний Лібертівілль, усе швидше й швидше, її задній кінець заносило на поворотах, вона тряслася на дальньому краю центробіжної сили, тієї тарілкоподібної загадки. Тепер вона була лише розмитою плямою білого на червоному, і її двигун сердито, по-осиному дзижчав.

«Будь ласка, ні! — закричав Арні. — Будь лааааааааска!»

Урешті Вілл з виразом похмурого вдоволення почав повертати ручку у зворотній бік. Машинка стала вповільнювати свій біг.

«Коли тобі схочеться щось таке утнути, синку, просто згадай, де твоя машина. Тримай рот на замку, і ми обидва доживемо, щоб воювати з наступним днем. Я й не в таких тарапатах бував…»

Арні потягнувся рукою, щоб узяти машинку, урятувати її з того трека. Але Вілл-зі-сну ударом долоні відігнав його руку.

Чия то сумка, малий?

Вілле, прошу…

Я хочу почути, як ти це скажеш.

То моя сумка.

Не забувай про це, малий.

І Арні прокинувся — а у вухах лунали ці слова. Більше тієї ночі сон його не навідував.

Чи було це так уже неймовірно, що Вілл міг знати… ну, щось міг знати про Крістіну? Ні. Сидячи за тим вікном, він бачив дуже багато, але вмів тримати