Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

змушені вступити з ними у боротьбу. Не отримавши підтримки з боку радянських підрозділів, вони залишили місто і повернулися у ліси. Під час боїв загинуло 74 партизани. Після загибелі підхорунжого Дрозда його загін розпався. Рештки іншого польського загону вирушили в напрямку м. Мостиська, де проходила концентрація відділів АК з метою створення так званого угруповання «Сян» на чолі з капітаном В. Шредзьким («Сулимою»). В серпні 1944 р. це угруповання чисельністю 250 бійців на шляху до Варшави було роззброєне радянськими військами[711].

15 липня 1944 р. в Регіоні № 3 АК з’явився останній документ із проведення акції «Бужа». Це була директива командувача Львівського округу і водночас так званої 5-ї піхотної дивізії підполковника Стефана Червінського («Стефана»). Директива передбачала проведення операції «Бужа» трьома етапами. На першому етапі, під час відступу з території округу німецьких військ, спеціально дібрані диверсійні групи у районах, де переважало українське населення, проводили диверсії з метою знищення транспортних засобів противника. Директивою заборонялася організація диверсійних акцій у самому Львові і в 10-кілометровій смузі навколо міста.

На другому етапі польські партизанські загони нападали на ар’єргардні, тилові німецькі військові частини, що залишали територію округу. Бої у Львові слід було проводити лише у разі застосування відступаючими німецькими загонами репресій проти польського населення міста. Можливі виступи українських формувань у місті мали бути знешкоджені у зародку завдяки захопленню поляками найважливіших об’єктів, оточенню українських сил та їх негайному знищенню. Щоб запобігти спробам допомогти українським військовим формуванням у Львові, які могли робитися ззовні, місто щільно заблоковували польськими партизанськими загонами та осередками самооборони. Аківці зайняли також усі місця у Львові, які могли бути використані українськими партизанами для посадки та відльоту літаків. У разі неможливості утримати у своїх руках усе місто польські війська, зосереджені у Львові і у найближчих сільських місцевостях, концентрувалися в західній частині міста та боронили його за всяку ціну.

На третьому етапі, зі вступом на територію округу радянських військ, аківські загони «легалізовувалися», виступаючи як господарі цих земель. Фактом боротьби проти німців на Львівщині поляки демонстрували «Радам», що вважають цю територію своєю, а нав’язуючи з Червоною армією співпрацю, прагнули довести, що розглядають останню лише як союзника у боротьбі за визволення всієї Польщі[712].

З метою проведення диверсійних акцій, а також боротьби з відступаючими тиловими німецькими військовими частинами польське командування Львівського округу планувало утворити чотири збройні угруповання, які б складалися з раніше сформованих тут лісових загонів, зокрема:

1. Угруповання «Схід» (910 осіб) під командуванням підполковника Ф. Рекуцького («Бата»). Воно мало складатися з 3-х груп і дислокуватися в лісах на відстані близько 30 км на схід від Львова. Центральну групу, що розташовувалася в селах Білка Шляхетська і Білка Крулевська, а також у селах району м. Вінніки, становили чотири ескадрони 14-го полку уланів на чолі з поручником М.-Б. Чайковським («Томашем»). До північної групи, розташованої за р. Пелтів, входило дві роти 19-го піхотного полку під командуванням поручника С. Коласінського («Шміга»). До південної — в околицях села Ханачов — три роти 40-го піхотного полку на чолі з майором А. Савицьким («Млотом»). Відстань між північною і південною групами мала становити не більше 20 км.

2. Угруповання «Південь» (150 осіб) під командуванням капітана К. Борковеця («Зена»). До його складу мали увійти дві роти 40-го піхотного полку. Угруповання розташовувалося в селах району м. Зубжа.

3. Угруповання «Захід» (550 осіб) на чолі з капітаном Я. Кожиком («Карським»). В угруповання входило п’ять рот 19-го і 26-го піхотних полків, які розташовувалися у місцевості на захід від Львова.

4. Угруповання «Сян» (600 осіб) під командуванням капітана В. Шредзького («Сулими»). Воно мало складатися з п’яти рот 26-го піхотного полку і дислокуватися в районі західніше м. Грудек Ягеллонський.

Директивою командувача Львівського округу передбачалося також створення окремого угруповання «Північ» на базі так званої 4-ї роти 19-го піхотного полку капітана Ю. Бистроня («Годземби»), що діяла в околицях м. Нароль.

Командування над загонами, зосередженими у самому Львові, брав на себе командувач так званої 5-ї піхотної дивізії АК підполковник Червінський[713].

Директива з’явилася надто запізно, щоб бути виконаною. По-перше, виявлялися непотрібними диверсії на шляхах сполучень. Коли, наприклад, патруль підпоручника К. Демського («Гловача») з Мостиського району 22 липня висадив у повітря між станціями Хорошниця і Судова Вишня залізничну колію, то через декілька днів її довелося ремонтувати радянським військам. Навпаки, завданням аківських загонів мало бути тепер збереження від знищення відступаючими німецькими військами всього, що можна було. Саме з цієї причини директивою заборонялося проведення диверсійних акцій у Львові. Хоча мінування доріг, розкидання шипів на шляхах, де мали проходити війська противника, призводили до пошкодження німецьких транспортних засобів або перешкоджали їхньому вчасному і організованому відступу (у всякому разі ставилася саме така мета), проте подібні дії ускладнювали і наступ радянських військових з’єднань. Утім цих диверсій було не так багато і здійснили їх польські загони вже західніше Львова, в районах міст Грудек Ягеллонський, Мостиська, Рудки та Комарне[714].

По-друге, через розпорошеність партизанських сил і швидкий наступ Червоної армії полякам не вдалося утворити не лише жодного з передбачених директивою 4-х великих військових угруповань, але виявилося неможливим сформувати навіть більшість лісових загонів. Тому реальний перебіг операції «Бужа» у Львівському окрузі АК дуже відрізнявся від запланованого польським командуванням сценарію.

Першим польським формуванням на Львівщині, яке взяло участь у акції, був лісовий загін капітана Ф. Стауба («Проха»). 18 липня біля с. Свіж він атакував німецький табір. З підходом підрозділів Червоної армії загін взяв участь у боях за м. Бібрка. Під час бою загинуло 12 аківців, а 9 було поранено. 27 липня радянське