Читати книгу - "Українське письменство"

Дмитро Загул. З зелених гір{58}
Поезії. Видання т-ва «Час». Київ, 1918. Стор. 104. Ц. 1 карб. 60 к.

Дмитро Загул, як пишуть в передмові його видавці, «молодий поет зеленої Буковини, закинутий не з власної волі на Україну».

Нашому читачеві він не відомий зовсім, коли не рахувати кількох поезій, підписаних його ім’ям в останніх числах ЛНВ та «Київської земської газети». Складений ним і випущений нині «Часом» збірник не носить печаті виразної індивідуальності і не дає ще змоги скласти певну думку про талант його автора. Але одного в усякому разі не можна одмовити поетові — це дару легкого музичного вірша; на його мелодійних рядках мимоволі одпочиває вухо після важкої, незграбної версифікації деяких інших поетів українських.

Збірник «З зелених гір», що лежить оце перед нами, складається з трьох великих відділів: І — інтимна лірика поетова, II — переклади з Бальмонта, III — наслідування та переспіви з Святого Письма.

Інтимна лірика Загула не визначається особливою ориґінальністю чи різноманітністю тем; загальний тон її — це той традиційний сум (іноді безпричинний), якому віддають повинність мало не всі починаючі українські поети. З 56 поезій 3-х циклів лірики не менш половини говорять про «спомин щастя колишнього», «про всесвітнєє горе» і «за згубленим раєм одчай», про душу, «подібну до домовини» і «безсилі зітхання». Поетові здається часами, що він втратив «останню надію»

     і розвіялось світло химерне: вже ніяка рожевая мрія      пережитого щастя не верне.

Весь цей «поблекший жизни цвет без малого в осьмнадцать лет» справляв би враження страшенної одноманітності, коли б автор не догадався розрідити його поезіями іншого, світлішого настрою. Як зразок таких поезій, наведемо один з початкових віршів одділу (на жаль, надрукований трохи непоправно):

З глибин руїни і пустелі, з долини смутку і плачу, в краї надзоряні, веселі на крилах пісні я лечу. Думками лину над землею — мені так тісно на землі, а разом з піснею моєю летять у вирій журавлі. їх крик мою бентежить душу, — та з ними враз не закричу: я вище вилетіти мушу від журавлиного плачу…

Кращі вірші одділу: «Я не знаю, де то було» (стор. 12), «Серед маленького озерця» (стор. 14), «Коломийка» (стор. 43), «Покотилися по заріночку» (стор. 44). Почуваються подекуди впливи народної пісні, Олеся, іноді Гайне і Бальмонта.

Друга частина збірника — переклади з Бальмонта — є, власне, найслабша. Перекладати Бальмонта — річ надзвичайно важка: для цього, по-перше, треба бути самому віртуозом поетичної форми, як він, а по-друге, мати під руками такий складний і тонкий технічний апарат, яким українська поезія ще не володіє. Деякі переклади Загулові, проте, удались, але в більшості випадків він потерпів фіаско. Особливо це помітно на таких зразках, як знаменитий «Челн томленья» (у Загула — «Човен утоми»), де всю поезію побудовано на таких франтовитих алітераціях:

Вечер. Взморье. Вздохи ветра. Величавый возглас волн. Близко буря. В берег бьется Чуждый