Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. У вирі пророцтв 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

363
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. У вирі пророцтв" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 120 121 122 ... 148
Перейти на сторінку:
перетворила даґванала на смердючу обвуглену тушу.

Мадваллін майже нагнав Колвина, і Шимасові з Ріаною бракувало лише якогось десятка секунд, щоб вчасно зупинити його. На щастя, саме тоді на кручу вибігли Дарах та Інґріг, і їхні вогняні кулі примусили потвору звернути вбік. Вона стала кружляти довкола них, плюючись згустками темної енерґії, які Дарах успішно відбивав. А потім надбігла Ріана і двома влучними ударами блискавки спопелила чудовисько.

Колвин кинувся їй назустріч, бебехнувся перед нею навколішки і став цілувати її руки.

— Дякую, пані! Красненько вам дякую. Ви врятували мене, захистили від цього страховиська. Я такий щасливий служити вам, ви завжди дбаєте про мене…

А Шимас м’яко приземлився поруч із молодою чаклунською парою й сказав:

— Ви дуже вдало нагодилися. Ми б не встигли зупинити мадвалліна.

— Але ваш політ був просто фантастичний! — захоплено мовив Дарах. — Я ще ніколи не бачив такої майстерної левітації. І взагалі, не чув про жодного чаклуна, що міг би одночасно літати і так потужно чарувати.

— А що це у вас за плащ? — поцікавилася спостережлива Інґріг. — Я його досі не бачила. І в леді Ріани меча не було… Невже знайшли в Тиндаярі? Хіба це можливо?

Шимасові не довелося нічого вигадувати, бо до них якраз підійшла Ріана.

— Отже, пророцтво не збрехало, ви справді допомогли нам. Без вашого втручання Колвин загинув би.

— То це й була наша місія? — спантеличено запитав Дарах. — Завадити чудовиську вбити чорного чаклуна?

— Схоже, що так, — підтвердила Ріана. — І повірте, ви зробили мені велику послугу. Та й не лише мені, а всьому Сестринству. Колвин становить для нас неабияку цінність, наразі він наш єдиний провідник до Тиндаяру, і хтозна, коли нам вдасться схопити ще одного такого. А мати доступ на ворожу територію дуже корисно. Саме тому всі три чудовиська накинулися на Колвина — для Ан Нувіну було вкрай важливо позбавити нас цього доступу.

— А чому саме зараз? Чому не раніше? — Із цими словами Дарах виразно поглянув на Ріанин меч. — Це якось пов’язано з вашою зброєю і професоровим плащем?

— Щодо плаща я не впевнена, а от меч точно зіграв свою роль.

— Я не відчуваю в ньому ніякої маґії, — зауважив молодий чаклун.

— Це драконяча маґія, — пояснила Ріана. — Меч належав Останньому Драконові, але в стародавні часи демони поцупили його й затягли до Тиндаяру. А далі нічого вдіяти з ним не могли, бо він незнищенний, тому просто залишили його там.

— Разом із плащем? — Дарах недовірливо гмикнув. — Щось він замалий для дракона.

Без сумніву, Ріана якось викрутилася б, знову приправивши вигадку крихтою правди, але тут Інґріг злякано зойкнула і вказала рукою на північ. Шимас із Ріаною рвучко обернулися, чекаючи на появу нових почвар, а натомість побачили, як з-поза обрію піднімається стовп білого з темними пасмами диму.

Шимас негайно злетів угору, щоб розширити для себе виднокіл, проте вже й так знав, звідки йде дим. На Ініс на н-Драйґу й поблизу нього не було чому горіти — крім їхнього корабля.

Розділ XXIV
Прощання з Тір Мінеганом

Вольовим зусиллям зобразивши на своєму обличчі приязну та невимушену усмішку, Ґлиніш відчинила двері й промовила:

— Добридень, леді Ейрін. Прошу, заходьте.

Дівчина привіталась у відповідь, глянула на свої шкіряні черевики, переконуючись, що добре очистила їх від снігу, і ввійшла до будинку. Ґлиніш допомогла їй зняти хутряне манто, повісила його в шафку і провела Ейрін до вітальні.

— Сідайте, будь-ласка, пригощайтеся, — запропонувала вона, вказуючи на крісло біля невисокого столика, на якому стояло дві кришталеві вази з фруктами та солодощами. — Чи, може, ви зголодніли і хочете…

— Ні, дякую, Ґлиніш. Я щойно обідала.

— Тоді я принесу чаю.

Жінка подалася на кухню, де за півхвилини закип’ятила воду й залила її до порцелянового чайника, в якому вже лежало сухе чайне листя. Потім поставила його на тацю разом з двома чашками та цукерницею й віднесла до вітальні.

Ейрін сиділа в кріслі, їла цукерку й зацікавлено розглядала обстанову в кімнаті. Була спокійна та розслаблена, мовби сама просила, щоб на неї напали, але Ґлиніш поки остерігалася діяти, бо була надто знервована і через своє хвилювання могла все зіпсувати. Та й квапитися не було куди — все одно в найближчі дві або три години дівчина звідси не піде, оскільки зараз у неї за розкладом було заняття з теорії передбачень.

Як Ґлиніш і обіцяла колеґам-чорним та своєму демонові-куратору, виявилося зовсім неважко виманити Ейрін до чаклунського району, де ще й досі не було встановлено захист із дерайтирів. На це знадобився лише один місяць, впродовж якого вона досить часто, в середньому раз на два дні, спілкувалася з дівчиною й потроху завойовувала її довіру. Щоправда, їхні стосунки і близько не стали дружніми, а зберігали суто формальний характер, тому Ґлиніш не ризикнула просто запросити Ейрін до себе в гості. Натомість вдалася до іншої тактики — минулого тижня, розповідаючи про різні прийоми, за допомогою яких провидиці керують своїм даром і спонукають його до передбачень на певну задану тему, вона ніби мимохідь згадала про свою кімнату для медитацій. Ейрін цілком очікувано зацікавилася цією кімнатою й попросила описати її, а Ґлиніш, трохи повагавшись для вигляду, запропонувала провести наступне заняття в себе вдома. На тому вони й домовилися…

— У мене чай не з Півдня, а з Інісойд на х-Оґай, — сказала Ґлиніш, наповнюючи чашку своєї гості. — Не знаю, чи ви куштували його раніше.

— Так, кілька разів, — відповіла Ейрін і потяглася ложкою до цукерниці. — У Тахріні. Як на мене, нічим не відрізняється від ґвалахського.

— І це при тому, що його вирощують не в тропіках,

1 ... 120 121 122 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. У вирі пророцтв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. У вирі пророцтв"