Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

— Сподіваємося, капітане, що ви удостоїте нас честі і приймете наше запрошення на обід. Моя дружина буде щаслива познайомитися з керівником такої знаменитої експедиції…

«А ще ж так недавно, тільки три роки тому, ваша дружина шкодувала, що не має часу, а «знамениту експедицію» було названо всього лише «шаленим плаванням на дірявій лайбі», — подумав з прикрістю Амундсен, і його щораз дужче огортала відраза до цих можновладців.

Єдиним місцем, єдиним пристанищем у Крістіанії, куди він охоче навідувався, був дім Нансена. Амундсен усміхався, згадавши зустріч з Лів, яка вже виросла і перетворилася на гарну дівчинку-підлітка. Вона поцілувала його, вітаючись, і, скільки він там був, не відпускала його ні на хвильку. А Єва Нансен? Руал не міг без зворушення думати про цю незвичайну жінку. Чи буде такою і Нора? Єва вабила якимись невимовними чарами. Здавалося, вона все розуміла без слів. Може, Нора і Єва заприятелюють? А Нансен, своїм звичаєм, після палких слів похвали, кожне з яких було для Руала на вагу золота, відразу перейшов до найголовнішого:

— Ваші виміри й картографічні описи дадуть можливість нарешті заповнити цю величезну білу пляму на карті Арктики, що тягнеться від Ланкастерської протоки до моря Бофорта. Результати ваших метеорологічних спостережень треба негайно передати Метеорологічному інституту. Тепер слід подумати про те, де знайти кошти на впорядкування й опрацювання цих матеріалів. Ваші дослідження магнітного поля Землі дуже важливі для науки. Фахівці-магнетологи ще ніколи не мали таких цінних відомостей. Директор нашого Історичного музею не знаходить слів, щоб висловити своє захоплення вашими унікальними етнографічними колекціями, які дадуть можливість норвежцям ознайомитися із звичаями й культурою канадських ескімосів. Ви, Руале, не марнували часу. Я пишаюсь вами. Які ж у вас нові плани? До чого ви тепер готуєтесь?

— Дай Руалові спокій, Фрітьофе. Йому вже пора подумати і про себе, про свої особисті справи, — втрутилась Єва.

Обличчя Амундсена проясніло, коли він згадав, як тепло поглянула тоді на нього дружина Нансена. Отже, особисті справи?.. Так, Єва права, сто разів права. Далі зволікати не можна. «Що б там не було, завтра їду в Тромсьо, — постановив він. — Досить уже з мене цих прийомів, церемоніалів, правил гарного тону! Я хочу знову бути самим собою!»

Легенький стук у двері перервав його думки.

— Карета міністра вже чекає, — почувся збентежений голос Бетті.

Руал ще раз глянув у люстро, перевірив, чи добре лежить фрак, і, тяжко зітхнувши, сягнув рукою до вечірнього плаща-накидки.

— Я не бачив Нори. Може, вона хвора? — занепокоєно спитав Амундсен, коли останні гості покинули дім аптекаря Цапфе. Не зважаючи на пізню пору, Фріц Цапфе також надів плащ.

— Вибач, Руале, але я мушу зайти ще до аптеки. Я скоро повернусь, — ніяково пояснював він, уникаючи погляду гостя і поспішно виходячи, ніби втікаючи від когось.

Що ж до фру Цапфе, то вона зосереджено гасила свічки, які догоряли посеред столу, і мовчала.

— Я так радів, що нарешті побачу її, — додав Амундсен.

І одразу відчув дивне збентеження. Деякий час він вслухався в сухий тріск березових полін у каміні, спостерігав, як спалахує охоплена вогнем біла кора, як розгоряється рожевим полум'ям, потім, затріскотівши, раптом скручується і опадає, спопеліла. Фру Цапфе усе ще мовчала…

— Я ось привіз їй шубку з острова Принца Уельського, — порушив Руал гнітючу тишу і сам не впізнав свого голосу. — Подивіться, фру Цапфе, яка гарна! Ні в кого в цілій Норвегії такої нема, а легка, мов пір'їна. Ескімоски не шкодували сил і довше, ніж звичайно, вичиняли ці шкурки песців. «Твоя дружина, — казали вони мені, — буде схожа в ній на королеву». Де ж Нора? Я хотів би… — І замовк, не в силі подолати хвилювання. Рум'яні щоки фру Цапфе зблідли, обличчя її споважніло.

— Нора? — спроквола вимовила вона, дивлячись йому прямо в очі. — Нора живе в Хаммерфесті. Разом із своїм чоловіком.

Минуло кілька хвилин, перш ніж її слова дійшли до свідомості Амундсена.

— Ти повинен зрозуміти її, Руале, — долинув до нього голос жінки немов здалеку.

Він мовчав, не відводячи очей від пухнастого хутра шубки. Запала мовчанка — важка, нестерпна. Нарешті фру Цапфе порушила її. Голос жінки лунав спокійно і впевнено:

— Я не думала, що це буде для тебе несподіванкою. Вирушаючи в експедицію, ти не сказав їй жодного слова, щоб вона чекала на тебе. Я питала її про це. Ти не подав їй найменшої надії на те, що вона зможе з'єднати свою долю з твоєю. І все ж таки вона довго тішила себе сподіванням. Цілі два роки вона не хотіла ні на кого й дивитися, ні про кого й слухати. Наче на посміховисько, бігала весь час на пошту. Все місто знало, від кого вона жде вістей. Скільки ж вона могла даремно ждати? Я багато разів говорила з нею про тебе. А втім, я з самого початку була проти. Як тільки зрозуміла, що вона вперше покохала, і покохала саме тебе, я всіляко намагалася розраяти її. Я знала, що, коли ти повернешся, а могло ж трапитися, що ти й зовсім не повернувся б, — на тебе чекатимуть почесті й слава. Хіба ж могла я думати, що ти й тоді пам'ятатимеш якусь там дівчину з Тромсьо? Та й чим я могла підтримати її надію? Якби ж ти мені чи Фріцові сказав перед від'їздом хоч одне слово!.. Ти ж знав, що ми любимо її, як власну дочку.

В Руалових очах було стільки болю, що голос фру Цапфе пом'якшав.