Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

— Тому що я батько однієї з тих дам, і вона, звичайно, впевнена, що я потонув. А цей сеньйор — її наречений.

— Авжеж, — мовив священик, з цікавістю роздивляючись їх, — тоді яке відношення до неї має маркіз? Але я краще не задаватиму запитань, тут не сповідь, чи не так? Я розумію ваше занепокоєння — адже цей гранд має репутацію досить веселого чоловіка. Прекрасний син церкви, але, без сумніву, дуже веселий. — І священик усміхнено похитав своєю голеною головою. — Проте, сеньйори, ходімо в село, ви там зможете відпочити й перев’язати свої рани. А потім ми поговоримо.

— Нам краще піти, — звернувся Кастелл до Пітера по-англійськи, — тут на березі немає коней, а ми не зможемо в такому стані пішки дійти до Гранади.

Пітер кивнув, і священик, якого, як вони з’ясували, звали отцем Енріке, повів їх.

На вершині пагорба, за кількасот кроків од берега, вони обернулися й побачили, що тепер уже всі здорові жителі села грабували каравелу.

— Вони хочуть винагородити себе за своїх коней та мулів, — знизавши плечима, зауважив Енріке.

— Це я бачу, — озвався Кастелл, — але ви…

— О, за мене не турбуйтеся, — з хитрою посмішкою відповів священик, — церква не займається грабунками, але, врешті-решт, вона одержує свою частку. Люди тут побожні. Я тільки боюсь, що коли маркіз довідається, що корабель не потонув, то вимагатиме з нас відшкодування збитків.

Вони подолали пагорб і побачили білі стіни та червоні дахи села, що розташувалося на березі річки. Ще через п’ять хвилин їхній провідник зупинився перед-будинком на грубо забрукованій вуличці й відімкнув ключем двері.

— Ось моє вбоге житло, коли я перебуваю тут, а не в Гранаді, сказав він. — В ньому я матиму честь прийняти вас. Бачите, поряд церква.

Вони зайшли на внутрішнє подвір’я, де довкола фонтанчика росло декілька апельсинових дерев, біля стіни в людський зріст стояло розп’яття. Проходячи мимо розп’яття, Пітер уклонився та перехрестився, але Кастелл не став наслідувати його приклад. Священик швидко глянув на нього.

— Вам, сеньйоре, слід було б уклонитися зображенню нашого спасителя, з милості якого ви уникли смерті; маркіз казав мені, що ви обидва загинули.

— Моя права рука пошкоджена, — не розгубився Кастелл, — і я помолився в своєму серці.

— Я розумію, сеньйоре, але якщо ви в цій країні вперше, хоча на це не схоже — ви так гарно говорите по-тутешньому, — то, з вашого дозволу, я хочу вас попередити, що тут обачніше молитися не лише в серці. Останнім часом отці інквізиції стали ще суворіші — вони надають дуже великого значення зовнішнім обрядам. Коли мені доводилося зустрічатися зі святою інквізицією в Севільї, я бачив, як спалили одного чоловіка за те, що він нехтував обрядами. У вас є дві руки й голова, сеньйоре, а до того ж іще коліна, які можна схилити.

— Даруйте мені, відповів Кастелл, — але я думав про інше. Зокрема, про те, що мою дочку повіз ваш патрон, маркіз Морелла.

Відповідь цю священик залишив без уваги і провів їх через вітальню до спальні з високими заґратованими вікнами, тож, незважаючи на те, що кімната була простора й висока, вона чимось нагадувала тюремну камеру. Тут він залишив гостей, сказавши, що піде шукати місцевого лікаря, який до того ж і перукар, якщо тільки не “обчищає корабель”. Своїм гостям він порадив зняти мокрий одяг і лягти відпочити.

Якась жінка принесла їм гарячої води і одяг, щоб вони накинули його на себе, поки їхній одяг сушитиметься. Пітер і Кастелл роздягнулися, помилися й, геть змучені, попадали на ліжка й заснули. Спочатку вони вийняли гроші й засунули їх у мішок для продуктів, який Пітер сховав собі під подушку. Години через дві повернувся отець Енріке з лікарем-перукарем і розбудив їх. Разом з ними прийшла служниця з висушеним та почищеним одягом.

Коли лікар побачив у Пітера на лівому боці шиї та на плечі рани, що почорніли й розпухли, він похитав головою, промовивши, що тільки час і спокій вилікує його і що Пітер, мабуть, народився під щасливою зорею, бо, не будь на ньому сталевого шолома та шкіряної куртки, не минути б йому смерті. Оскільки всі кістки були цілі, то лікареві залишалося тільки помастити рану якоюсь маззю, що пом’якшує біль, та перев’язати її чистим шматком матерії. Закінчивши з цим, лікар узявся за рану на правій руці Кастелла, промив її теплою водою та олією і перев’язав, запевнивши, що через тиждень він одужає. При цьому він зауважив, що буря, очевидно, була сильніша, ніж він гадав, якщо змогла прошити стрілою чоловічу руку. При цих словах священик насторожився.

Кастелл не став відповідати на це зауваження, а витяг золотого й запропонував лікареві. Він також попросив його, якщо це можливо, дістати мулів або коней. Перукар був надзвичайно задоволений такою великою для Мотріля винагородою. Він пообіцяв, що навідається ввечері, а коли дізнається про якихось мулів чи коней, то повідомить. Крім того, він пообіцяв дістати іспанського крою одяг та плащі, оскільки в їхньому одязі їхати незручно — він брудний і закривавлений.

Після цього він пішов, священик слідом за ним, бо йому треба було простежити за поділом здобичі з судна, щоб мати свою частку. Добра служниця принесла Пітерові та Кастеллу суп. Потому вони знову повлягалися на ліжка й почали обмірковувати, що їм робити далі.

Кастелл зовсім занепав духом. Він казав, що вони так само далеко від Маргарет, як були й досі, що вони ще раз утратили її і що навряд чи зможуть вирвати її з рук Морелла. До того ж, видно, її повезли в Гранаду, місто маврів, де християнські закони та правосуддя безсилі.

Вислухавши все це, Пітер, чиє серце завжди залишалося тверде, заявив:

— Бог має таку саму владу в Гранаді, як і в Лондоні чи