Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розпутний птах ночі, Хосе Доносо 📚 - Українською

Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розпутний птах ночі" автора Хосе Доносо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 144
Перейти на сторінку:
тебе здолав. Якщо ти відьма, що сумнівно (хутчій за все, ти лише ще одна нікчемна стара), то я перехитрував і знищив тебе. Інес була тільки моєю приманкою. Це ти страждатимеш у неволі, знаючи, що я, якого ти жадаєш, далеко від тебе, і ти просто дивитимешся у світле вікно, яке спеціально розмістили дуже високо, щоб у тебе не виникало бажання втекти на мої пошуки чи роздерти нігтями оману тієї світлини. Тому завтра я замурую решту вікон, які ще не замурував у цьому будинку. Тепер жодне з них неможливо відчинити. Я замуровував їх так ретельно, що ніхто й не помітить, що вони колись існували, адже вночі, стоячи на риштуванні, я створюю рани на тиньку — пори, заповнені білою слиною, в яких плодяться павуки, і полущені шари старої фарби, які вдаватимуть запустіння. Я вже давно знищую вікна. Тож тепер настав час знищити його. Ти непокоїтимешся про стан твоєї бідолашної хворої дружини і не знатимеш, що вона — Пета Понсе. Я мушу знищити тебе. Моя уява — твоя рабиня, схоже на те, як тіло Інес було твоїм рабом, тобі потрібна моя уява, щоб жити, ми з Інес були твоїми слугами, геральдичними тваринами, вигаданими, щоб симетрично, з обох боків підтримувати твої героїчні пропорції. Її я вже знищив. Ти вже починаєш хитатися. Тепер я мушу знищити себе, щоб ти остаточно впав і розбився на тисячу уламків, які складуться у возик Німенького і які Німенький відвезе до свого подвір’я, щоб дощ, негода, вітер і бур’яни доламали і зрештою знищили їх ущент. Я маю чимало чистих аркушів, які чекають на те, щоб я написав на них твій фінал, я маю багато часу, щоб вигадати тобі наймерзенніший фінал, адже нарешті я в безпеці в цьому будинку, цієї ночі немає упорядчої присутності матінки Беніти, тепер може трапитися будь-що, після того як старі вичистили каплицю, не залишивши жодних слідів нашої присутності, й пішли спати. Завтра вони прокинуться зі свіжими головами, готові наново творити свій всесвіт, я змушуватиму їх танцювати за моїми замурованими вікнами — будинок знищено, не лишилося жодних отворів, ні щоб увійти, ні щоб вийти, будинок став імбунче, ми всі стали імбунче, в нас нічого не залишилося, я більше не боюся Пети Понсе, тому що матінка Беніта забрала її в білому фургоні, зав’язану в гамівну сорочку, вона стогнала, аж доки не замовкла, її ув’язнять у якійсь дірі в центрі землі, її забрав білий фургон, місіа Ракель, як жахливо, що це трапилося з нашою доброю місіа Інесітою, вони поїхали близько пів години тому, тож місіа Ракель так само їде навідати тебе в лікарню. Коли місіа Ракель іде, я знаю, що і старі, і сирітки вже повкладалися спати, щоб усе це забути. Я відчиняю ширму, яка тепер є єдиним отвором, який залишився в будинку, відмикаю вхідні двері й виходжу на вулицю.

27

Щойно годинник у дзвіниці собору пробив дванадцяту годину ночі. Спека на літніх вулицях переслідує мокрі від поту сорочки й голі плечі, що кидають на мить відблиск і відразу же зникають у темряві. Вогні в кав’ярнях у центрі міста не згасають, попри те що за столиками майже нікого нема: лише якийсь бородатий юнак нудьгує поруч зі своєю подружкою із гладеньким волоссям, троє чоловіків у синіх костюмах і з коротко підстриженими вусами, — ну це вже геть нікуди не годиться, коли вже збільшать зарплатню, — а ще незмінна пляшка вина, особи, які ніколи не стануть персонажами, теплі, безколірні, взаємозамінні люди, які не мають нічого видатного, — розмірковує Емператрис, ідучи за доктором Асулою між столами, забрудненими плямами від вина, рештками сендвічів, мухами, що живляться на брудних тарілках, зіжмаканими серветками, неонова вивіска блимає і от-от вимкнеться, — як тут жахливо, Крисе, байдуже, у нас немає часу, сядьмо за цей стіл і покличмо офіціанта в брудному піджаку.

— Два капучино.

Для публіки, що сидить на рябих кольорових стільчиках, завиває з гучномовця «Роллінґ Стоунз», але всім байдуже до закликів, потреб і скарг цих музикантів. Кава. За таких обставин потрібно прояснити розум, адже саме тут і зараз, у цьому кричущо вульгарному місці вони мають визначитися зі своїм майбутнім.

— Тікаймо, Емператрис.

— Куди?

— До Європи.

— Гадаєш, якщо Херонімо захоче нам помститися, він там нас не знайде? Ти мусиш зрозуміти, що Європа тепер не така й далека, як у твої часи.

— Ну звісно, з цими авіаперельотами в кредит…

— Безсумнівно. Крім того, зроби мені ласку і скажи: чому ти так боїшся Херонімо? Ми його раби? Чому він має мститися нам через те, що Бой утік? Яка в цьому наша провина? Ми можемо звільнитися від нього, коли нам заманеться. Знав би ти, як мені за ці п’ятнадцять років остогидли розмови з Бертою.

— Емператрис.

— Що?

— Зараз найкраща нагода, щоб поїхати. Усі наші статки — у Швейцарії. Вони з роками зростали і тепер вони величезні.

Доктор Асула чекав на завершення щорічної співбесіди, сидячи навпочіпки між акантів у парку навпроти жовтого будинку. Він бачив, як вони сміялися в бібліотеці, пили коньяк із пузатих келихів, курили, вивчали контракти, щоб узгодити зарплатню, як вони вимкнули світло, щоб подивитися слайди з буколічного життя в Ринконаді.

Виходячи, Емператрис сказала своєму кузенові: ні, дякую, цієї ночі не треба відвозити мене до готелю «Крильйон» на «мерседесі», ніч така тепла, і до того ж вона так давно не блукала містом… Їй хотілося би трохи повештатися цими місцями, які вона раніше так добре знала.

— Добраніч, Херонімо.

— Добраніч, Емператрис.

Вона перейшла дорогу на бік парку, і з акантів вийшов Крис. Він сказав їй лише два слова: Бой зник. Як? Коли? Не може бути. Розказуй, розказуй.

Що нам робити, Боже, що нам тепер робити? Він залишив якісь сліди, якісь знаки? Ні, нічого, всі в Ринконаді перекладають провину одне на одного.

Басиліо ледь не вбив Мельчора, коли той крикнув на нього: підор, це ти винен, це все ти, хлопець не міг далеко піти, хіба що на твоїх підорських плечах, — але то був не Басиліо, ніхто не знає, хто винен, Ринконада стоїть на вухах, потвори першої категорії вже спакували валізи, чекаючи на повернення Емператрис з їхніми щорічними зарплатнями, потвори другої і третьої категорій налаштувалися позаймати вищі посади, по селах, у яких живуть менш значущі потвори, почали ширитися чутки, і тепер всі вони чигають у кущах. Берта заявила, що гроші її не цікавлять, й поїхала геть, і Крис був певен, що

1 ... 121 122 123 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"