Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 351
Перейти на сторінку:
луїдорів і якого ви не продали йому. До ваших послуг кравець, що не зіпсував вам жодної пари панталонів. Опера, Жокей-клуб і театр Вар’єте — і вам нема чим розважатися? Що ж, тоді я розважу вас.

— І чим, цікаво?

— Новим знайомством.

— Із чоловіком чи з жінкою?

— З чоловіком.

— Я й так багатьох знаю.

— Але такого ви не знаєте.

— То звідки він? Із кінця світу?

— Може, навіть і далі.

— А нехай йому! Сподіваюся, не він має привезти наш сніданок?

— Ні, заспокойтеся, сніданок готують тут, у домі. Але ви, бачу, таки голодні?

— Так, зізнаюся, хоч це і принизливо. Та вчора я обідав у пана де Вільфора, а ви помітили, що в цих суддів кепсько годують? Таке враження, наче вони потерпають від докорів сумління.

— Ганьте, ганьте чужі обіди, а як їдять у ваших міністрів?

— Так, але ми принаймні запрошуємо порядних людей, і якби нам не треба було пригощати добромисних плебеїв, що голосують за нас, то ми більше ніж смерті боялися б обідати вдома, запевняю вас.

— Тоді випийте ще чарку хересу і візьміть бісквіт.

— Із задоволенням, ваше іспанське вино чудове; ось бачите, яку слушність ми мали, коли встановлювали мир у цій країні.

— Авжеж, але як бути з доном Карлосом?

— То й що! Дон Карлос буде пити бордо, а за десять років ми повінчаємо його сина з маленькою королевою.

— За те ви отримаєте Золоте Руно, якщо натоді ще будете служити.

— Бачу, Альбере, ви сьогодні вирішили годувати мене марними балачками.

— Що ж, погодьтеся, це найліпше напихає шлунок. Та я чую Бошанів голос, ось посперечаєтеся з ним, і це вас відверне.

— Про що ж сперечатися?

— Про те, що пишуть у часописах.

— А хіба я читаю часописи? — зневажливо запитав Дебре.

— То більше підстав сперечатися.

— Пан Бошан! — доповів покойовий слуга.

— Прошу, прошу, грізне перо! — сказав Альбер, підводячись і йдучи назустріч новому гостю. Ось Дебре каже, що терпіти вас не може, хоч, за його ж таки словами, і не читає ваших статей.

— Та воно й правда, — відказав Бошан, — я теж сварю його, хоч і не знаю, що він робить. Добридень, командоре.

— А, то ви вже знаєте? — запитав особистий секретар міністра, усміхаючись і потискаючи долоню журналістові.

— Ще б пак!

— А що кажуть про це у світі?

— У якому світі? Року божого тисяча вісімсот тридцять восьмого їх чимало.

— У критико-політичному світі, де ви — один із левів його.

— Кажуть, це цілком заслужене і ви сієте доста червоного, щоб виросло трохи блакитного.

— Непогано сказано, — зауважив Люсьєн. — Чому ви не наш, любий Бошане? Із вашим розумом ви за три-чотири роки вже й кар’єру зробили б.

— Я лише одного чекаю, щоб послухатися вашої поради, — міністерства, що могло б протриматися бодай півроку. Тепер однісіньке слово, Альбере, тим паче що треба дати пільгу сердезі Люсьєнові. Ми будемо снідати чи обідати? Мені треба ще до Палати. Як бачите, у нашому ремеслі не тільки самі троянди.

— Ми тільки снідаємо і чекаємо ще двох; щойно вони приїдуть, ми сядемо за стіл.

— А кого саме ви чекаєте? — запитав Бошан.

— Одного аристократа й одного дипломата, — відказав Альбер.

— Ох, аристократа нам доведеться чекати години зо дві, а дипломата й довше. Я повернуся до десерту. Залиште мені полуниць, кави і сигар. Я щось перехоплю в Палаті.

— Облиште, Бошане: навіть якби аристократа звали Монморансі, а дипломата Меттерніх, ми все одно сядемо снідати рівно о пів на одинадцяту; а поки що беріть приклад із Дебре, випийте хересу і візьміть бісквітів.

— Гаразд, залишуся. Сьогодні мені конче треба розважитися.

— Ось і ви, як Дебре! Хоч, як на мене, коли міністерство понуре, то опозиція має бути весела.

— Так, але ви не знаєте, що мені загрожує! Сьогодні вдень, у Палаті депутатів, я буду слухати промову Данґляра, а ввечері, у його дружини, трагедію пера Франції. Нехай йому дідько, цьому конституційному ладові! Та ж кажуть, що ми могли обирати, — то як же ми могли обрати Данґляра?

— Розумію, вам треба запастися веселістю.

— Не варто нехтувати Данґляровими річами, — сказав Дебре. — Адже він голосує за вас, він теж в опозиції.

— Та в тім і лихо! І я ніяк не дочекаюся, коли ви вже відправите його розбалакувати до Люксембурзького палацу, тоді я вже нарегочуся досхочу.

— Відразу видно, що в Іспанії справи налагодилися, — сказав Бошанові Альбер. — Ви сьогодні страшенно в’їдливі. Згадайте, що в паризькому товаристві подейкують про мій шлюб із панною Ежені Данґляр. Не можу ж я, по совісті, дозволити вам знущатися з красномовності чоловіка, який колись мені скаже: «Віконте, вам відомо, що я даю за моєю донькою два мільйони посагу».

— Не бути тому весіллю, — урвав його Бошан. — Король міг зробити його бароном, може підвищити до пера, але шляхтича з нього він не зробить. А граф де Морсер надто великий аристократ, щоб за два жалюгідні мільйони погодитися на нерівний шлюб. Віконт де Морсер може одружитися лише з маркізою.

— Два мільйони! Це все ж таки незлецько, — вкинув Морсер.

— Це акціонерний капітал якогось театру на Бульварах або залізничної гілки від Ботанічного саду до Рапе.

— Не слухайте його, Морсере, — лінькувато озвався Дебре, — одружуйтеся. Ви берете шлюб із торбою з грішми. То хіба вам не все одно! Нехай на ній буде на один герб менше і на один нуль більше; у вашому гербі сім мерлеток; три ви подаруєте дружині, і вам ще залишиться чотири. Це все ж таки на одну більше, ніж у герцога Ґіза, і він мало не став французьким королем, а його двоюрідний брат був німецьким імператором.

— Авжеж, либонь, ви маєте рацію, — неуважно відказав Альбер.

— Ще б пак! Та й будь-який мільйонер родовитий, мов байстрюк.

— Ох, цитьте, Дебре, — регочучи, відказав Бошан, — ось іде Шато-Рено, він прохромить вас шпагою свого предка Рено де Монтобана, щоб зцілити вас від пристрасті до парадоксів.

— Він принизить цим свою гідність, — сказав Люсьєн, — тому що я дуже ницого походження.

— От так пак! — вигукнув Бошан. — Міністерство почало співати на мотив Беранже. Господи, куди ми йдемо!

— Пан де Шато-Рено! Пан Максимільян Моррель! — доповів камердинер.

— Ага, то вже всі зібралися! — сказав Бошан. — І ми сядемо обідати; адже, якщо не помиляюся, ви чекали ще тільки двох, Альбере?

— Моррель! — здивовано прошепотів Альбер. — Хто такий Моррель?

Та не встиг він промовити це, як пан де Шато-Рено, гарний тридцятирічний молодик, аристократ від голови до ніг, тобто із зовнішністю Ґішо і розумом Мортемара, узяв його за руку.

— Дозвольте мені, Альбере, — сказав він, — представити вам капітана спагі Максимільяна Морреля, мого друга й рятівника. Утім, такого чоловіка нема потреби рекомендувати. Вітайте мого героя, віконте.

Він відступив і дав місце високому і солідному молодикові, із широким

1 ... 121 122 123 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10