Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Це не те, про що ти подумала, - обурилася, уже тримаючись за ручку дверей, щоб в будь-який момент втекти.

- Хочеш сказати, що я брешу?! - обурилася сестра.

- Ти просто не так зрозуміла! Я з ним…

- Що я не зрозуміла? Якщо хлопець і дівчина ледве одягнені, лежать обійнявшись на одному ліжку, це що значить, вони завдання з тригонометрії робили?! Втомилися і заснули?! А напівроздягнені, бо спекотно було! У грудні! - від сорому й злості зараз згорю. Ніколи не подумала б, який це все жахливо з боку виглядало. Пощастило ж мені!

- Це що виходить, ти вже з ним спиш? – наїхав на мене брат так, наче я його особисто цим образила. – Про що ти взагалі ти думаєш? Ти хоч розумієш, що він…

Обернулася до нього, ось це презирство! Напевно, це у вовків фірмове.

- Ну не квіточки вона ж з ним нюхала! - знущально зауважила Руслана. – А все в мої відносини лізе…

- Так, давайте... - спробувала це припинити.

- Я всю ніч переживала, де ти, а ти з блондином розважалася весь цей час! - не приховуючи гніву, розійшлася сестра.

- Ти хоч розумієш, що він все це не по своїй волі робить? Навіщо ти у своєму розумі такому як він?! - нахабно заявляє Іван це стає крапкою.

- Заткнулися, - сказала тихо, відчуваючи гнітючий клубок в горлі. Мене зараз або вирве, або я розридаюся як дитя.

- Та ти... - почала обурюватися Руслана.

- Заткнулися. Обидва, - холодно подивилася на них, намагаючись не зірватися на крик. Було важко, немов сказане ними розхитало небеса, і вони впали мені на плечі.

- Може, ви раніше не помічали, але я ніколи не говорила про ВАС так. Ніколи не лізла у ваші, так звані, дорослі стосунки з черговим коханням усього життя, - почала я, втрачаючи самовладання.

- Та як ти смієш?! - обурилася сестра.

- А я тут прич... - почав було обурюватися Іван, але я його перебила.

- Не смій! Чуєш? Не смій вичитувати мене! Усе своє життя я про тебе піклувалася, захищала й оберігала! А ти ще смієш звинувачувати мене в чомусь?!

До горла підкочували злі сльози, руки зрадницьки тремтіли. Мені здавалося, очі зараз лопнуть, так сильно напружила я їх, щоб не розревітися.

- Я пішла, - далі я не питала дозволу, грюкнула дверима перед їх носами та витерла рукавом не прошені сльози.

Отямилась тільки вийшла на вулицю і мало не послизнулась на вході через кроссовки, які спонтанно одягла. Чорт, що мені робити? Я не піду на роботу, не хочу більше там працювати рядом з тим покидьком. Не хочу жити в цьому місці, де на мене полює якась тварюка, через якийсь запах. А головне, я не хочу знову зустрічатись с Каєм. З ним щось не те… від нього у мене мурашки по шкірі. Той факт, що Руслана уже бачила його в моїй спальні, лякає мене більше ніж та тварюка, яка на мене напала. Він намагався мене задушити, поцілувати й спав разом зі мною в ліжку і все це протягом однієї доби. Тут явно щось не те. Інтуїція підказує мені що треба тікати не оглядаючись, кинути все як є, і вернутися додому, де такі жахи мені навіть не снились. От тільки в моїх кишенях пусто, як я доберусь в рідне місто без грошей?

Наче відповідь на моє питання перед домом зупинилася стара біла «Нива».

- І знову привіт, мій герой, - з легкою іронічною посмішкою подивилася на хлопця, що з неї вийшов.