Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

Ніам посміхнувся про себе. Згодом, виявляється, інші діти Еви також не схвалюють її вчинків. Він нагадав собі, що цю битву ще не виграно, й надав голосу удаваного спокою:

- Мені подобається як ти співаєш, напівкровко. 

- А ще…

- Звичайно, є ще щось.

- Ви розповісте нам три пророцтва Хьйоура. 

Блакитноокий дратував його. Знав забагато, не боявся. 

Ніам відповів:

- Чому ви вирішили, що мені про це щось відомо? 

До розмови долучився Заїнна - довговухий, як і всі жителі південного Форету. 

- Бо Хьйоур сам сказав мені про це. Він був моїм вчителем.

- І не навчив тебе головного, яка прикрість. Він завжди був не надто надійним, через те і потерпає. Але ви праві, мені він не відмовив і дав три пророцтва. Але чому ви думаєте, що вони чимось вам допоможуть? Ці пророцтва були про мою долю, не про вашу.

Вони дивилися і не розуміли. Поки зеленокий не мовив:

- Можливо, він знав що наші шляхи перетнуться і пов’яжуться в одне.

Ніам стенув плечима:

- Добре, справа ваша. Я скажу вам перше й друге зараз. А третє - коли ви мене звільните. 

Біловолосий вклонився, погоджуючись на умови. Він відіслав своїх поплічників подалі, а сам наблизився до Ніама разом із Заїнна. Ніам майже бачив як рухаються вуха ельфа, щоб не прогавити нічого з вуст Ніама:

- Отже, по-перше, я зустріну дракона у води і він покаже мені мій шлях. По-друге, прискачуть на місячних і сонячних скакунах четверо вершників, в яких буде лише половина магії, і разом вони перевершать темряву і світло, вогонь і сталь, життя і смерть, і жоден із смертних не зможе їх подолати. Ось і все.

Всі присутні зачаїли подих. Нарешті півкровка дістав кинджала, полоснув себе по руці, те саме зробив і другий. Вони повільно наблизился до Ніама. Закривавленими долонями вони взялися за ланцюги, що сковували його і промовили: 

- Як кров сковала, так кров і розкує.

І ланцюги тріснули, осипалися під ногами уламками. Ніам випростався, один глибокий вдих і вулкан повністю покрився льодом, а очі в Ніама заблищали білим вогнем. Свобода! Така жадана, така омріяна, така п’янка!

- А по-третє? - нагадав йому півкровка. Ніам почувався занадто довольним щоб вбивати набридливого байстрюка. 

- По-третє, я здолаю своїх ворогів в день, коли небо й земля з’єднаються.

Він не став казати, що повністю третє пророцтво звучало іншим чином. Коли небо й земля з’єднаються - що за недолуга вигадка! Проте, жодне з пророцтв, він був певен, ніяк не відносилися до жодного з дітей Еви. Тому нема про що й казати.

Ніам стояв на місці свого колишнього ув’язнення і посміхався. Здавалося, лише вчора його звільнили від цього принизливого полону у серці вулкана. Але тепер він був переможцем. І це виявилося у жодному разі не складно. Він поглянув на три філактерії, що зависли у морозному повітрі. Які наївні в нього брати і сестра! Повірили йому. За що й були покарані.

Ніам востаннє подивився на філактерії, змахнув рукою і ті полетіли у жерло змерзлого вулкану. На мить лід тріснув, вбираючи в себе три скриньки, і знову зацепенів. 

- Відпочиньте поки я наведу на вашій любій землі лад. 

Ніам випростався й вдихнув повні груди свіжого, морозного повітря. Все складалося якнайкраще. Тепер він на всій землі був наймогутнішим. Але варто було попіклуватися тими, хто грається громом й блискавками там, на небі. 

Він зневажливо хмикнув: батьки. Вони були йому ким завгодно, лише не батьками. Не справжніми. І за те буде їм його дяка. За те, що відвернулися від нього. Від усіх своїх дітей, крім цих людей. 

Йому слід повертатися до Ашпилю. Лірхельм вже збирає для нього душі, для ритуалу, над яким він, Ніам, роздумував останні вісімдесят років. Він має поспішати. Треба зробити все якомога швидше, Мати може очуняти будь-якої миті, навіть якщо він знищив усі храми, молитовні й капища, де їй вклонялися. Не можна ризикувати. 

Але спершу, він має знайти ще дещо.  

Ніам добирався до Паланки занадто довго, як на нього. Йому довелося закатувати й вбити всю варту Гортмрату, щоб ті нарешті розказали де вхід до Паланки, стародавньої бібліотеки, вхід до якої було сховано гмурами сторіччя тому. А потім ще й знищити половину й так напівзруйнованого палацу разом з охороною, перш ніж він спромігся знайти простору залу з кипою запилених книжок й свитків. 

Те що треба, подумав він, роздивляючись шафи. Він трохи не засміявся, коли побачив знайомі руни на одній з них:

- Звідси й почнемо. 

Змах руки й свічки запалали холодним, майже блакитним сяйвом. Ніам зняв з полиці першу ліпшу книгу і розгорнув її. Це виявився третій том Історії Мратійських Королів: