Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

Дмитро спокійно поставив келих на стіл і нахилився до неї:

— Я справді готовий усе це втратити, але не зрадити себе. Ти завжди думала, що гроші тримають нас разом?

Віолета осміхнулася — саркастично, насмішливо.

— Як завжди благородний, так? Як смієш ти мені це говорити, коли сам знаєш, що теж не був чистим? І зараз ти кидаєш нашу родину на кон заради якоїсь тимчасової інтрижки?

Дмитро витримав паузу, оцінюючи її реакцію, але залишався незворушним.

— Твій Філіп також був "інтрижкою"? — нарешті з іронією спитав він, примруживши очі. — Знаєш, у цих романтичних посланнях від фотографа чітко простежується не лише твоє розчарування нашим шлюбом, але і відверта зрада.

Віолета різко відкинула серветку і засміялася — нервово, майже агресивно.

— О, так, мій "роман" із Філіпом… — у її голосі звучала злість. — Я б ніколи не наважилася на це, якби ти мене цінував! Ти навіть не помічав мене, Дмитре! Невже я повинна була сидіти вдома, як вірна собачка, поки ти постійно десь пропадав?

Через емоціі, які просто хлюпали через край вся придумана розмова заздалегідь, була навідсіч забута Віолетою.

— І все ж ти зробила вибір, — відповів він рівним тоном, хоча в очах блиснуло розчарування. — Я ж не сліпий, Віолетко. Але знаєш, що? Не думав, що ти б вдалась до таких маніпуляцій… Але наш шлюб давно перетворився на дим, що розвіюється за вітром.

— Дмитре, прошу тебе, давай забудемо усе це, — змінила вона тон на примирливий, проте відчай і гнів виказували її очі. — Ти теж мав свої "косяки". Давай почнемо з чистого аркуша, пробачимо одне одного і залишимо все це позаду.

— Не цього разу, Віолетко. Мені шкода, — голос його був остаточним і холодним.

Її очі блищали від гніву, вона вдарила долонею по столу:

— Ти не розумієш, що робиш! Ти шкодуватимеш, Дмитре, бо я не дозволю, щоб уся ця історія була забута. І Анна… Вона ще пошкодує, що стала між нами.

— Твоя проблема, Віолетко, в тому, що ти ніколи не вірила в силу справжнього кохання, — він обернувся до дверей, даючи зрозуміти, що їхня розмова закінчена. — Прощай.

Віолета залишилася за столом одна — горда, ображена, розгнівана. Вона твердо вирішила, що ця битва ще не завершена.

-Це просто звичайна сварка, його скоро попустить… - прошепотіла вона під ніс, сжимаючи до болю келих вина.

Дмитро вийшов із будинку, де щойно вщент розбилися залишки їхнього «ідеального» шлюбу з Віолетою. І хоча він намагався триматися спокійно, усі ті недомовленості, прихована образа і навіть зрада вибухнули в ньому, як вулкан. Кинувши різкий погляд на мерехтливі вогні нічного міста, він швидко попрямував до автомобіля.

Дмитро натиснув на газ, об’їжджаючи безлюдні вулиці. Після важкої розмови з Віолетою його думки почали вирувати: «Отже, для неї я — просто гарант зв'язків, багатства, статусу. Її турбує, як вона виглядає в очах оточення, а не те, що вона зрадила мене. І, врешті-решт, навіть не соромиться цього». Він важко зітхнув, вловлюючи гіркоту, що поступово заповнювала кожен куточок його серця.

Йому раптом захотілося втекти, розчинитися в цій ночі. Він зупинився біля сучасного торговельного центру, де безліч світлових вивісок безперервно миготіли. Кинув машину на стоянці, швидко ввійшов до магазину й купив пляшку односолодового віскі найвищого класу, який міг знайти, — єдиного друга, який міг розділити з ним цей момент.

Він сів на задньому сидінні свого авто і викликав водія, який, завбачливо зрозумівши настрій Дмитра, не задав жодного зайвого питання. Тепер, залишившись сам на сам із думками, Дмитро ковтнув першу порцію міцного напою, яка відразу обпекла горло, а потім зігріла зсередини. Він розслабився, але в голові все ще стояли постійні питання: «Що робити з цим шлюбом, який уже просто не врятувати? І з сином, якого він дізнався аж тепер, коли той виріс без нього?»

Його тривожило все — від обману Віолети до сорому за ті моменти, коли він почувався обдуреним. Але була ще одна особлива причина всіх його турбот: Анна. Він усвідомлював, що варто тільки трохи потягнути з вирішенням усіх цих питань, і втратить її назавжди.

— Потрібно діяти рішуче, бо інакше це все перетвориться на хаос, — пробурмотів Дмитро собі під ніс, ковтаючи ще трохи віскі.

Місто проносилося за вікнами авто. Світло вогнів розмивалося перед його очима, і хоча він добре розумів, що був уже не зовсім тверезий, але в душі не міг зупинити цієї потреби рухатися вперед. Він прийняв рішення: потрібно поїхати до Анни. Відчуваючи впевненість, що зараз ця зустріч може розставити всі крапки над «і».